Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Болехів

Сторінка 2 з 8
Панування Гедзінських у Болехові закінчилось на початку XVIII ст. Зображення на гербі міста, а також інші джерела свідчать, що право власності на окремі частини Болехова мали шляхетські роди Любомирських, Понятовських, Потоцьких та ін. В 1772 році Болехів разом з іншими землями Східної Галичини загарбала Австрія. 1789 року Йоахім Потоцький був змушений передати свої навколишні землі, в т. ч. частину Болехова разом з солеварнею, австрійському урядові, який монополізував тут солеваріння. Здійснюючи колонізаторську політику, австрійський уряд у 1783-1784 рр. розмістив у Болехові значну групу німецьких поселенців. І досі збереглися назви Колонія і Новий Вавілон.
Великі земельні масиви, зокрема ліси, стали державними. 1820 року налічувалося 168 моргів домініальних, 65 моргів вільних і 4482 морги селянських земель. Селяни виконували панщинні повинності, сплачували чинш і натуральний оброк. Лише від 135 селянських дворів Руського Болехова надходило 364 флорини 19і крейцерів чиншу, 126 цнт вівса, 117 ліктів пряжі з панського льону і конопель. Тяглові селяни відробляли 4082 дні і піші 2843 дні панщини. А ще у всьому Болехові налічувалося 34 халупники, які сплачували лише грошовий чинш по одному флорину на рік. Після скасування панщини жителі болехівських передмість не одержали в достатній кількості землі. Порівняно з 1820 роком у 1862 році хлібороби мали не набагато більше - всього 5453 австрійські морги.
Коли Галичину захопила Австрія, Болехів втратив значення торгового містечка. На початку XIX ст. у ньому розвивається кустарна промисловість; створюються майстерні по виготовленню цвяхів і гаків, полотна, дубління шкіри. Тут побудували цегельню, пивоварню, вуглярню, млин, миловарню.
У другій половині XIX ст. населення Болехова, незважаючи на важкі умови життя та ряд епідемій холери, зростало. У місті налічувалося 346 будинків і 3796 жителів, з присілками - 7189 чоловік.
Розвиток капіталізму, що посилився після реформи 1848 року, позначився й на Болехові. Виникають промислові підприємства: невеличкий нафтопереробний завод, сірникова фабрика, фабрика оцту, паровий млин, олійниці тощо. Цьому сприяла залізниця, яка стала до ладу 1873 року. В 70-х роках XIX ст. у Болехові розміщується дирекція державних лісів та майна, яка засновує школу лісівництва. Тоді ж було закладено міський парк-дендрарій з рідкісних порід дерев, що частково зберігся й донині. Наприкінці XIX - на початку XX ст. в Болехові відкриваються нові підприємства: деревообробний і цегельний заводи.
Австрійський уряд не приділяв належної уваги поширенню освіти і культури серед місцевого населення. Розвиток шкільної справи свідчив про колонізаторську політику властей: 1789 року в місті вже існувала школа, але тільки для дітей колоністів. Навчання в навчальних закладах, створених пізніше, здійснювалося німецькою і польською мовами. Соціальний і національний гніт корінного українського населення породжував гнівний протест. 30 жовтня 1848 року від Болехівської ради надійшла заява до Головної руської ради, підписана представниками 22-х селянських громад, які вимагали опротестування розпорядження губернатора про запровадження в гімназіях навчання польською мовою. На початку XX ст. були спроби організувати в місті міщанські клуби, бібліотеки й читальні, різко розмежовані за національною приналежністю їх членів.
З історією Болехова тісно пов'язані імена видатних людей, які народилися, проживали або тимчасово зупинялися в місті. До них насамперед належить Н. І. Кобринська (1855-1920) - відома українська письменниця і громадський діяч, організатор жіночого руху на Прикарпатті. Вона переїхала до Болехова восени 1884 року і прожила тут понад 30 років - майже все своє творче життя. Чимало творів Н. І. Кобринської тематично пов'язані з Болеховом і його околицями, а саме: «Купецька дитина», цикл «Воєнні новели», казки. У Болехові письменниця підготувала до друку жіночий альманах «Перший вінок», на сторінках якого опублікувала перші вірші Лесі Українки та твори її матері Олени Пчілки. Н. І. Кобринська померла від тифу 22 січня 1920 року, похована в Болехові на Волоському кладовищі. В день 40-річчя з дня її смерті у місцевій бібліотеці відкрили літературномеморіальну кімнату письменниці, яка тепер є складовою частиною народного краєзнавчого музею. Ім'ям Н. І. Кобринської названо одну з вулиць міста.


Сучасна карта - Княжолука