Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Войнилів належить до давніх поселень Прикарпаття. Першу письмову згадку про нього датовано 1443 роком. Відтоді довгі роки село лишалося власністю різних польських шляхтичів. Перепродуючи його, багатії прагнули якомога більше здерти з населення прибутків. 1523 року шляхтич М. Синявський віддав в оренду села Верхнє і Войнилів І. Дідушицькому за 100 гривен.
Значення Войнилова, який пізніше стає містечком, з часом зростає. В ньому розвивалися ремесло й торгівля. З ремісницьких'професій найбільш поширеними були слюсарська, ковальська, теслярська, кравецька, гончарська, шевська. Були тут бондарі, ткачі, кушніри, мельники, пекарі, селітровари та ін. Число ремісників зростало за рахунок міщан, а також селян. З 1552 року містечко дістало магдебурзьке право. За адміністративним поділом того часу Войнилів належав до Галицького повіту Руського воєводства. З першої половини XVII ст., коли ним володіли шляхтичі Понятовські, Гедзінські та Синявські, тут посилюється полонізація та окатоличування українського населення. В містечку будується костьол, насаджується уніатство.
Магнати запрошували до Войнилова польських поселенців і тимчасово звільняли їх від податків. Домагаючись збільшення прибутків, вони запровадили в ньому торгові дні, влаштовували ярмарки двічі на рік. Займалися мешканці Войнилова і сільським господарством. Містечку належало у 1579 році 3 лани землі.
Міщанам жилося нелегко, особливо, коли містечко прибирали до рук орендарі, які значно збільшували різні податки й повинності. Часто бувало так, що орендар за виконану ремісниками роботу нічого не платив.
Багато терпіли жителі Войнилова і від іноземних загарбників. Внаслідок татарських нападів Войнилів зазнав великих руйнувань у 1618, 1621 і в 1624 роках. Татарські напади, феодальна експлуатація призвели до того, що в другій половині XVII і першій половині XVIII ст. містечко занепало.
Трудящі Войнилова не раз виступали проти своїх експлуататорів, захищали рідне містечко. Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. вони захопили маєток поміщика Л. Ліщинського, самовільно вирубували панський ліс. Багато селян приєдналося до загонів Семена Височана. Потрапляючи в полон, повстанці на тортурах зізнавалися, що «вчинили це з наміром скинути ярмо неволі».
Мужньо вистояли войнилівські міщани й селяни навколишніх сіл турецькотатарську облогу у вересні 1676 року і разом з польськими військами розгромили турецько-татарські загони.
Після першого поділу Речі Посполитої та загарбання Галичини Австрією Войнилів входив до Стрийського округу. На 1785 рік у містечку, яким володіли шляхтичі Тодоські, налічувалося 165 будинків і проживало 1004 чоловіка. Войнилову належало тоді 4035 моргів земельних угідь. Однак більша частина їх, у т. ч. всі ліси, були власністю шляхти. Проживали в місті переважно селяни-кріпаки. їм доводилося відробляти панщину, відбувати різні повинності, сплачувати чинш, сторожове, ґрунтове, податки за курей, пряжу тощо. 15 селян були такими вбогими, що їх зарахували до категорії халупників. Вони податків не платили, але виконували різні роботи на користь шляхгича - власника Войнилова. Були тоді у Войнилові 4 мельники, які платили 10 злотих чиншу. Велику суму податку - 250 злотих - сплачували селяни і міщани від худоби, т. зв. роговщину, 400 злотих горнового платили ремісники-гончарі, 200 злотих давала феодалу оренда від випалювання вапна. Та найбільший прибуток, 4050 злотих, пан мав за оренду броварні. Загальна сума прибутків з Войнилова у 1778 році становила близько 7,5 тис. злотих. Крім цього, десятину й інші повинності відбувало населення містечка на користь католицького й уніатського священиків.
У першій половині XIX ст. обезземелення та дальше розшарування селян Войнилова посилилося. Поміщики загарбали собі близько 3 тис. моргів угідь, тобто 3/4 всіх угідь, які були приписані до містечка. Більша частина селян мала невеликі клаптики землі, всього по кілька десятків квадратних сажнів, куркулі ж мали по 20 і більше моргів землі.
Войнилів
Сторінка 1 з 6
Войнилів - селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Сивці (притока Дністра), за 17 км від райцентру. Через Войнилів проходить автотраса Калуш-Бурштин. Населення - 3056 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Довпотів, Кудлатівка, Павликівка, Перевозець, Слобідка. Значення Войнилова, який пізніше стає містечком, з часом зростає. В ньому розвивалися ремесло й торгівля. З ремісницьких'професій найбільш поширеними були слюсарська, ковальська, теслярська, кравецька, гончарська, шевська. Були тут бондарі, ткачі, кушніри, мельники, пекарі, селітровари та ін. Число ремісників зростало за рахунок міщан, а також селян. З 1552 року містечко дістало магдебурзьке право. За адміністративним поділом того часу Войнилів належав до Галицького повіту Руського воєводства. З першої половини XVII ст., коли ним володіли шляхтичі Понятовські, Гедзінські та Синявські, тут посилюється полонізація та окатоличування українського населення. В містечку будується костьол, насаджується уніатство.
Магнати запрошували до Войнилова польських поселенців і тимчасово звільняли їх від податків. Домагаючись збільшення прибутків, вони запровадили в ньому торгові дні, влаштовували ярмарки двічі на рік. Займалися мешканці Войнилова і сільським господарством. Містечку належало у 1579 році 3 лани землі.
Міщанам жилося нелегко, особливо, коли містечко прибирали до рук орендарі, які значно збільшували різні податки й повинності. Часто бувало так, що орендар за виконану ремісниками роботу нічого не платив.
Багато терпіли жителі Войнилова і від іноземних загарбників. Внаслідок татарських нападів Войнилів зазнав великих руйнувань у 1618, 1621 і в 1624 роках. Татарські напади, феодальна експлуатація призвели до того, що в другій половині XVII і першій половині XVIII ст. містечко занепало.
Трудящі Войнилова не раз виступали проти своїх експлуататорів, захищали рідне містечко. Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. вони захопили маєток поміщика Л. Ліщинського, самовільно вирубували панський ліс. Багато селян приєдналося до загонів Семена Височана. Потрапляючи в полон, повстанці на тортурах зізнавалися, що «вчинили це з наміром скинути ярмо неволі».
Мужньо вистояли войнилівські міщани й селяни навколишніх сіл турецькотатарську облогу у вересні 1676 року і разом з польськими військами розгромили турецько-татарські загони.
Після першого поділу Речі Посполитої та загарбання Галичини Австрією Войнилів входив до Стрийського округу. На 1785 рік у містечку, яким володіли шляхтичі Тодоські, налічувалося 165 будинків і проживало 1004 чоловіка. Войнилову належало тоді 4035 моргів земельних угідь. Однак більша частина їх, у т. ч. всі ліси, були власністю шляхти. Проживали в місті переважно селяни-кріпаки. їм доводилося відробляти панщину, відбувати різні повинності, сплачувати чинш, сторожове, ґрунтове, податки за курей, пряжу тощо. 15 селян були такими вбогими, що їх зарахували до категорії халупників. Вони податків не платили, але виконували різні роботи на користь шляхгича - власника Войнилова. Були тоді у Войнилові 4 мельники, які платили 10 злотих чиншу. Велику суму податку - 250 злотих - сплачували селяни і міщани від худоби, т. зв. роговщину, 400 злотих горнового платили ремісники-гончарі, 200 злотих давала феодалу оренда від випалювання вапна. Та найбільший прибуток, 4050 злотих, пан мав за оренду броварні. Загальна сума прибутків з Войнилова у 1778 році становила близько 7,5 тис. злотих. Крім цього, десятину й інші повинності відбувало населення містечка на користь католицького й уніатського священиків.
У першій половині XIX ст. обезземелення та дальше розшарування селян Войнилова посилилося. Поміщики загарбали собі близько 3 тис. моргів угідь, тобто 3/4 всіх угідь, які були приписані до містечка. Більша частина селян мала невеликі клаптики землі, всього по кілька десятків квадратних сажнів, куркулі ж мали по 20 і більше моргів землі.