Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія нинішнього села заселялася людиною здавна. Тут знайдено знаряддя праці доби бронзи.
Новиця - одне з стародавніх українських сіл Прикарпаття. Перша письмова згадка про нього належить до другої половини XIV ст. Жалуваною грамотою 1367 року польський король Казимир III віддає соляні копальні в Новиці й Уторопах бояринові Вахну Тептюху з Тисмениці.
З давніх часів жителі села займалися соляним промислом, землеробством, скотарством, працювали в лісі. Солеваріння посідало значне місце в трудовій діяльності селян. Жителі добували й варили сіль, якою насипали бочки й вивозили на ринки Прикарпаття та за його межі. В другій половині XIV ст. щорічно виварювалося близько 200 бочок солі. Праця на солеварнях була виснажливою. Сіль варили примітивним способом. Солону воду доставляли дерев'яними відрами на солеварню. Ропу наливали в глиняні миски й варили доти, поки вода не випарювалась. Скристалізовану сіль збивали у форми з березової кори й висушували. З 100 кг ропи виварювали близько 20 кг солі.
Багаті землі, ліси й пасовиська навкруги Новиці та соляні промисли привертали увагу польського королівського уряду, який одержував від села великі при
бутки. Тому Новиця після загарбання Галичини Польщею ввесь час входила до королівських маєтків. Король віддавав село тому чи іншому шляхтичеві або духовному феодалу як винагороду «за вірну службу». В кінці XIV ст. селом володіла Галицька митрополія. На початку XV ст. Новиця була невеличким селом з соляними промислами. В грамоті князя Федора Ольгердовича за 1422 рік згадується Новиця - «село повіту Калуського, колись містечко з замком, обведеним валами».
Новиця, що входила до королівських маєтків, у другій половині XV ст. кілька разів передавалася королем то одному феодалу, то іншому, що призводило до посилення визиску його жителів. Як правило, повинності феодалам платили грішми, а панщину не відробляли. Тому до Новиці часто тікали селяни-кріпаки від панщини з інших сіл. У документах тих часів часто згадується про розшук кріпаків, які втекли від феодалів-орендарів до Новиці.
На початку XVI ст. польська шляхта посилює процес закріпачення селян, запроваджує панщину і в Новиці. Селяни формально хоч і користувалися правом виходу з помістя, але це право обмежувалось. Можна було вийти лише з дозволу поміщика. Селяни, які керувалися руським правом, могли перейти в громаду, яка жила за тим же правом.
Необмежена влада поміщика над селянами звільняла його від будь-якої відповідальності за вбивство. В кінці XV - на початку XVI ст. за вбивство кмета поміщик платив 10 грошів штрафу.
Трудящі Новиці терпіли утиски не лише від поміщиків, а й від королівської влади і церкви. В акті ревізії 1565 року про Новицю було сказано, що це «село велике в полонинах, з великими пожитками». Орендну плату за володіння Новицею було збільшено. На початку XVII ст. польський король одержував за село від своїх васалів близько 9 тис. злотих щорічно, величезну на той час суму.
Не менше визискували мешканців села церковники, яким належала частина кращої землі, лісів і пасовиськ. Податковий реєстр за 1578 рік свідчить, що один піп мав цілий лан землі, а всі селяни лише 10 ланів. На початку XVII ст. у Нозиці володів землею, лісами, мав тут маєток і львівський епіскоп Й. Шумлянський.
Відстоюючи свої права, селяни Новиці не раз виступали проти шляхетського гніту зі зброєю в руках. У 1648 році багато селян Новиці приєдналися до загону повстанців з Калуша і в його складі брали участь у розгромі шляхетських замків. Восени того ж року в Новиці відбувся бій повсталих селян із загоном шляхтича В. Сваричевського. Повсталі з Новиці, об'єднавшись з повстанцями Покуття, брали участь у нападах на замки в сусідніх селах. Шляхтичі пізніше звинувачували у Галицькому суді багатьох жителів Новиці за участь у повстанні. Вони називали імена І. Чайковича, Д. Чайковича, Т. Борев'ята, В. Дякова, І. Довбенка, Г. Данилового, С. Микулу, І. Смукоб'ята, Д. Давидовича, Г. Стасева, А. Капустевича, Харбуга з трьома синами та інших, які «...купами великими ходячи по маєтках і селах
Новиця
Сторінка 1 з 5
Новиця - село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Лімниці, за 7 км від Калуша. Населення - 3940 чоловік.Територія нинішнього села заселялася людиною здавна. Тут знайдено знаряддя праці доби бронзи.
З давніх часів жителі села займалися соляним промислом, землеробством, скотарством, працювали в лісі. Солеваріння посідало значне місце в трудовій діяльності селян. Жителі добували й варили сіль, якою насипали бочки й вивозили на ринки Прикарпаття та за його межі. В другій половині XIV ст. щорічно виварювалося близько 200 бочок солі. Праця на солеварнях була виснажливою. Сіль варили примітивним способом. Солону воду доставляли дерев'яними відрами на солеварню. Ропу наливали в глиняні миски й варили доти, поки вода не випарювалась. Скристалізовану сіль збивали у форми з березової кори й висушували. З 100 кг ропи виварювали близько 20 кг солі.
Багаті землі, ліси й пасовиська навкруги Новиці та соляні промисли привертали увагу польського королівського уряду, який одержував від села великі при
бутки. Тому Новиця після загарбання Галичини Польщею ввесь час входила до королівських маєтків. Король віддавав село тому чи іншому шляхтичеві або духовному феодалу як винагороду «за вірну службу». В кінці XIV ст. селом володіла Галицька митрополія. На початку XV ст. Новиця була невеличким селом з соляними промислами. В грамоті князя Федора Ольгердовича за 1422 рік згадується Новиця - «село повіту Калуського, колись містечко з замком, обведеним валами».
Новиця, що входила до королівських маєтків, у другій половині XV ст. кілька разів передавалася королем то одному феодалу, то іншому, що призводило до посилення визиску його жителів. Як правило, повинності феодалам платили грішми, а панщину не відробляли. Тому до Новиці часто тікали селяни-кріпаки від панщини з інших сіл. У документах тих часів часто згадується про розшук кріпаків, які втекли від феодалів-орендарів до Новиці.
На початку XVI ст. польська шляхта посилює процес закріпачення селян, запроваджує панщину і в Новиці. Селяни формально хоч і користувалися правом виходу з помістя, але це право обмежувалось. Можна було вийти лише з дозволу поміщика. Селяни, які керувалися руським правом, могли перейти в громаду, яка жила за тим же правом.
Необмежена влада поміщика над селянами звільняла його від будь-якої відповідальності за вбивство. В кінці XV - на початку XVI ст. за вбивство кмета поміщик платив 10 грошів штрафу.
Трудящі Новиці терпіли утиски не лише від поміщиків, а й від королівської влади і церкви. В акті ревізії 1565 року про Новицю було сказано, що це «село велике в полонинах, з великими пожитками». Орендну плату за володіння Новицею було збільшено. На початку XVII ст. польський король одержував за село від своїх васалів близько 9 тис. злотих щорічно, величезну на той час суму.
Не менше визискували мешканців села церковники, яким належала частина кращої землі, лісів і пасовиськ. Податковий реєстр за 1578 рік свідчить, що один піп мав цілий лан землі, а всі селяни лише 10 ланів. На початку XVII ст. у Нозиці володів землею, лісами, мав тут маєток і львівський епіскоп Й. Шумлянський.
Відстоюючи свої права, селяни Новиці не раз виступали проти шляхетського гніту зі зброєю в руках. У 1648 році багато селян Новиці приєдналися до загону повстанців з Калуша і в його складі брали участь у розгромі шляхетських замків. Восени того ж року в Новиці відбувся бій повсталих селян із загоном шляхтича В. Сваричевського. Повсталі з Новиці, об'єднавшись з повстанцями Покуття, брали участь у нападах на замки в сусідніх селах. Шляхтичі пізніше звинувачували у Галицькому суді багатьох жителів Новиці за участь у повстанні. Вони називали імена І. Чайковича, Д. Чайковича, Т. Борев'ята, В. Дякова, І. Довбенка, Г. Данилового, С. Микулу, І. Смукоб'ята, Д. Давидовича, Г. Стасева, А. Капустевича, Харбуга з трьома синами та інших, які «...купами великими ходячи по маєтках і селах