Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Солотвин належить до найдавніших поселень Прикарпаття. Вперше згадується під назвою Краснополь у Галицькому літопису XII ст. Населення Краснополя в XII-XIV ст. ст. займалося переважно випасом худоби. Багато селян вже тоді
становили групу халупників або хатинників, які, крім хати, мали невеличкі клаптики землі. В другій половині XIV ст. Солотвин захопили польські феодали.
Селяни Краснополя не хотіли миритися з соціальним і національним гнітом і не раз піднімалися на боротьбу з поневолювачами. Особливо посилився антифеодальний рух під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти в 1648-1654 рр. Вже 28 серпня 1648 року селяни Краснополя і навколишніх сіл, очолювані Грицьком Шведомнапали на Солотвинський замок, вбили його власника Мартина Яблоновського, замок частково зруйнували, а майно поділили між селянами-повстанцями.
Шляхта жорстоко розправлялася з учасниками антифеодального руху: каральні шляхетські загони тероризували населення, руйнували і грабували оселі. 1675 року панцирна корогва вилучила із Солотвинського староства «понад встановлений податок» 4460 злотих.
Культурний розвиток середньовічного Солотвина проявлявся, головним чином, у будівництві церков і пов'язаних з ними освітніх закладів. У 1600 році тут споруджено церкву, яку 1676 року зруйнували татари. При ній булаГбібліотека з старовинними церковними книгами, працював хор дітей і хор дорослих. 1677 року в місті збудований невеличкий костьол, який згодом розширили. Він став розсадником католицизму, з допомогою якого панство намагалося ополячити українське населення.
Головним джерелом збагачення феодалів Яблоновських була нелюдська експлуатація селян. Починаючи з другої половини XVIII ст., вони находять і інші засоби нажитися - розвивають різні промисли: ткацтво, шевство, столярство, кушнірство, ковальство, малярство. Але найбільш прибутковим на той час вважався видобуток солі: за ревізійним актом від 1765 року доход солеварень Краснополя становив 5117 злотих 17 грошів. Сіль вивозили ріками Бистрицею і Дністром до Галича, а звідти по всій Польщі і навіть за кордон. Крім солі, торгували також медом, шкірою й деревиною.
Розвиток соляного промислу став навіть причиною зміни назви цього населеного пункту - в другій половині XVI ст. магнати Яблоновські нарекли його - Солотвино. Але в багатьох історичних і урядових документах певний час зберігалася подвійна назва: «Краснополе, або Солотвин». Її було відбито в печатці міста, якою користувалися у XVIII і навіть на початку XIX ст. З 1779 року Солотвин став власністю австрійської державної казни. До Солотвинського казенного маєтку (42 503 морги землі), входило тоді містечко Солотвин, одне передмістя (Заріччя) та 20 сіл.
Скрутно жилося трудящому люду, а найгірше бідноті: в 1819 році із 1397 господарств солотвинських бідняків більше половини мали по кілька квадратних сажнів землі. Пшениці й жита вони зовсім не сіяли, а вирощували лише ячмінь і овес, багато ж бідних селян на своїх маленьких ділянках збирали лише сіно. Безпросвітні злидні часто спричинялися до швидкого поширення різних захворювань. 1831 року в Солотвині і його околицях померло від епідемії холери 172 жителі.
На жорстоке гноблення трудящі відповідали виступами проти експлуататорів. Багато жителів Солотвина брали активну участь в опришківському русі. 1744 року Олекса Довбуш підійшов зі своїм загоном до Солотвина і звідси "підготував напад на Богородчани. Місцеві власті й поміщики побоювалися опришків. Поміщиця Софія Яблоновська ще в 1739 році для придушення їх руху відрядила загін жовнірів.
Міська влада Солотвина в 1744 році заборонила лихварям зводити будинки біля ратуші, щоб легше було помітити опришків, які наступатимуть.
Солотвин
Сторінка 1 з 6
Солотвин - селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Бистриці-Солотвинській, за 20 км від районного центру і за 19 км від залізничної станції Надвірна. Через селище проходить автомагістраль. Населення - 4082 чоловіка.Солотвин належить до найдавніших поселень Прикарпаття. Вперше згадується під назвою Краснополь у Галицькому літопису XII ст. Населення Краснополя в XII-XIV ст. ст. займалося переважно випасом худоби. Багато селян вже тоді
Селяни Краснополя не хотіли миритися з соціальним і національним гнітом і не раз піднімалися на боротьбу з поневолювачами. Особливо посилився антифеодальний рух під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти в 1648-1654 рр. Вже 28 серпня 1648 року селяни Краснополя і навколишніх сіл, очолювані Грицьком Шведомнапали на Солотвинський замок, вбили його власника Мартина Яблоновського, замок частково зруйнували, а майно поділили між селянами-повстанцями.
Шляхта жорстоко розправлялася з учасниками антифеодального руху: каральні шляхетські загони тероризували населення, руйнували і грабували оселі. 1675 року панцирна корогва вилучила із Солотвинського староства «понад встановлений податок» 4460 злотих.
Культурний розвиток середньовічного Солотвина проявлявся, головним чином, у будівництві церков і пов'язаних з ними освітніх закладів. У 1600 році тут споруджено церкву, яку 1676 року зруйнували татари. При ній булаГбібліотека з старовинними церковними книгами, працював хор дітей і хор дорослих. 1677 року в місті збудований невеличкий костьол, який згодом розширили. Він став розсадником католицизму, з допомогою якого панство намагалося ополячити українське населення.
Головним джерелом збагачення феодалів Яблоновських була нелюдська експлуатація селян. Починаючи з другої половини XVIII ст., вони находять і інші засоби нажитися - розвивають різні промисли: ткацтво, шевство, столярство, кушнірство, ковальство, малярство. Але найбільш прибутковим на той час вважався видобуток солі: за ревізійним актом від 1765 року доход солеварень Краснополя становив 5117 злотих 17 грошів. Сіль вивозили ріками Бистрицею і Дністром до Галича, а звідти по всій Польщі і навіть за кордон. Крім солі, торгували також медом, шкірою й деревиною.
Розвиток соляного промислу став навіть причиною зміни назви цього населеного пункту - в другій половині XVI ст. магнати Яблоновські нарекли його - Солотвино. Але в багатьох історичних і урядових документах певний час зберігалася подвійна назва: «Краснополе, або Солотвин». Її було відбито в печатці міста, якою користувалися у XVIII і навіть на початку XIX ст. З 1779 року Солотвин став власністю австрійської державної казни. До Солотвинського казенного маєтку (42 503 морги землі), входило тоді містечко Солотвин, одне передмістя (Заріччя) та 20 сіл.
Скрутно жилося трудящому люду, а найгірше бідноті: в 1819 році із 1397 господарств солотвинських бідняків більше половини мали по кілька квадратних сажнів землі. Пшениці й жита вони зовсім не сіяли, а вирощували лише ячмінь і овес, багато ж бідних селян на своїх маленьких ділянках збирали лише сіно. Безпросвітні злидні часто спричинялися до швидкого поширення різних захворювань. 1831 року в Солотвині і його околицях померло від епідемії холери 172 жителі.
На жорстоке гноблення трудящі відповідали виступами проти експлуататорів. Багато жителів Солотвина брали активну участь в опришківському русі. 1744 року Олекса Довбуш підійшов зі своїм загоном до Солотвина і звідси "підготував напад на Богородчани. Місцеві власті й поміщики побоювалися опришків. Поміщиця Софія Яблоновська ще в 1739 році для придушення їх руху відрядила загін жовнірів.
Міська влада Солотвина в 1744 році заборонила лихварям зводити будинки біля ратуші, щоб легше було помітити опришків, які наступатимуть.