Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Швидкий розвиток економіки Солотвина в першій половині XIX ст. певною мірою зумовлювався наявністю лісорозробок, соляного та іншого промислів. Вже на початку XIX ст. тут працювали два парові і один водяний солотвинські тартаки, дестилярня нафти й свічок, млин. У 1828 році на річці БистриціСолоівинській спорудили новий міст.
Розвиток промисловості й торгівлі вимагав деякого розвитку освіти. Початкову школу в Солотвині було відкрито ще в 1804 році. Проте австрійський уряд тоді мало / дбав про зростання народних шкіл. Усі витрати, що стосувалися освіти, здійснювалися коштом жителів Солотвина. Починаючи з 24 вересня 1839 року, для вчителя громада визначила натуральну оплату.
Деяке пожвавлення в політичному житті краю настало після 1848 року. Воно, зокрема, проявилося в підготовці й проведенні виборів до крайового сейму в Солотвині. Вже 3 червня 1848 року було розповсюджено урядові відозви із закликом обирати лише тих людей, які вірно служать австрійській державі. Поміщики й духовенство розправлялися з тими, хто підтримував народних виборщиків, вдаючись до підкупів, погроз. Незважаючи на це, трудящі Солотвинської виборчої округи добились, що на виборах 14 червня 1848 року депутатом до австрійського парламенту був обраний селянин-бідняк І. О. Капущак. Селяни зібрали гроші, щоб придбати одяг для свого депутата, й охороняли його хату від можливого нападу панських посіпак. У прогресивній пресі відмічалося, що виступи І. О. Капущака в австрійському парламенті справляли великий вплив на передову громадськість, а селяни не раз йшли пішки десятки кілометрів, щоб послухати його.
З розвитком капіталістичних відносин посилився соціальний і національний гніт, що, як і раніше, було головною причиною революційної боротьби трудящих. Починаючи з 1906-1907 рр., у Солотвині відбувалися мітинги, збори робітників і селян. Учасники зборів вимагали запровадження загального, рівного й таємного виборчого права, поліпшення умов праці на промислових підприємствах і в державному маєтку. Серед організаторів таких зборів часто були студенти Львівського університету І. Сіяк, О. Охримович і житель Солотвина І. С. Купчак. Коли почалася перша світова війна, місцеві власті вдались до репресій проти представників солотвинської передової громадськості. Тоді було заарештовано понад 30 чоловік, ув'язнили І. С. Купчака, П. О. Семанюка, К. О. Процюка та ін. їх вивезли до концтаборів Талергофа, Лінца. Деякі з них, повернувшись після
війни додому, довго носили емблему концтабору - терновий вінок з написом «Талергоф».
Під час першої світової війни у районі Солотвина відбувалися бої між військами російської та австро-угорської армій. Австро-угорські воєнні власті посилили терор проти місцевого населення, розпалювали ворожнечу між українцями й поляками. Польські легіонери, які були в складі австро-угорської армії, грабували солотвинських жителів. Дізнавшись про це, козаки поспішили на допомогу населенню міста. Зав'язався бій. Частина легіонерів втекла, решта [потрапила в полон. Австро-угорські війська відступили. 2 жовтня 1914 року до міста увійшли російські війська, які співчували місцевому населенню, роздавали голодуючим продукти, харчували їх з солдатських котлів. Велику допомогу потерпілим внаслідок воєнних дій подавала російська організація Червоного Хреста. Солотвинці допомагали солдатам рити окопи.
Після розпаду австро-угорської монархії Солотвин опинився під гнітом буржуазно-поміщицької Польщі, яка продовжувала тут колоніальну політику австрійської буржуазії. Власниками кращих земель та лісових угідь залишилися ті ж самі барони, що й раніше. Баронові Яну Лібігу належало 1699 моргів землі разом з лісовими угіддями, а більш як половина солотвинських селян користувалися наділами від 1 до 2 моргів, багато з них зовсім не мали землі.
Солотвин
Сторінка 2 з 6
Хоч рух опришків був придушений, проте його бойові традиції жили ще довго, пригноблені все частіше виступали проти панської сваволі. 1824 року в Солотвинському державному маєтку повстали селяни, які не могли стерпіти знущання прикажчиків, низької оплати праці, великих податків. Непокірних приборкали. Багато повстанців, рятуючись від переслідування, втекли у гори.Швидкий розвиток економіки Солотвина в першій половині XIX ст. певною мірою зумовлювався наявністю лісорозробок, соляного та іншого промислів. Вже на початку XIX ст. тут працювали два парові і один водяний солотвинські тартаки, дестилярня нафти й свічок, млин. У 1828 році на річці БистриціСолоівинській спорудили новий міст.
Деяке пожвавлення в політичному житті краю настало після 1848 року. Воно, зокрема, проявилося в підготовці й проведенні виборів до крайового сейму в Солотвині. Вже 3 червня 1848 року було розповсюджено урядові відозви із закликом обирати лише тих людей, які вірно служать австрійській державі. Поміщики й духовенство розправлялися з тими, хто підтримував народних виборщиків, вдаючись до підкупів, погроз. Незважаючи на це, трудящі Солотвинської виборчої округи добились, що на виборах 14 червня 1848 року депутатом до австрійського парламенту був обраний селянин-бідняк І. О. Капущак. Селяни зібрали гроші, щоб придбати одяг для свого депутата, й охороняли його хату від можливого нападу панських посіпак. У прогресивній пресі відмічалося, що виступи І. О. Капущака в австрійському парламенті справляли великий вплив на передову громадськість, а селяни не раз йшли пішки десятки кілометрів, щоб послухати його.
З розвитком капіталістичних відносин посилився соціальний і національний гніт, що, як і раніше, було головною причиною революційної боротьби трудящих. Починаючи з 1906-1907 рр., у Солотвині відбувалися мітинги, збори робітників і селян. Учасники зборів вимагали запровадження загального, рівного й таємного виборчого права, поліпшення умов праці на промислових підприємствах і в державному маєтку. Серед організаторів таких зборів часто були студенти Львівського університету І. Сіяк, О. Охримович і житель Солотвина І. С. Купчак. Коли почалася перша світова війна, місцеві власті вдались до репресій проти представників солотвинської передової громадськості. Тоді було заарештовано понад 30 чоловік, ув'язнили І. С. Купчака, П. О. Семанюка, К. О. Процюка та ін. їх вивезли до концтаборів Талергофа, Лінца. Деякі з них, повернувшись після
війни додому, довго носили емблему концтабору - терновий вінок з написом «Талергоф».
Під час першої світової війни у районі Солотвина відбувалися бої між військами російської та австро-угорської армій. Австро-угорські воєнні власті посилили терор проти місцевого населення, розпалювали ворожнечу між українцями й поляками. Польські легіонери, які були в складі австро-угорської армії, грабували солотвинських жителів. Дізнавшись про це, козаки поспішили на допомогу населенню міста. Зав'язався бій. Частина легіонерів втекла, решта [потрапила в полон. Австро-угорські війська відступили. 2 жовтня 1914 року до міста увійшли російські війська, які співчували місцевому населенню, роздавали голодуючим продукти, харчували їх з солдатських котлів. Велику допомогу потерпілим внаслідок воєнних дій подавала російська організація Червоного Хреста. Солотвинці допомагали солдатам рити окопи.
Після розпаду австро-угорської монархії Солотвин опинився під гнітом буржуазно-поміщицької Польщі, яка продовжувала тут колоніальну політику австрійської буржуазії. Власниками кращих земель та лісових угідь залишилися ті ж самі барони, що й раніше. Баронові Яну Лібігу належало 1699 моргів землі разом з лісовими угіддями, а більш як половина солотвинських селян користувалися наділами від 1 до 2 моргів, багато з них зовсім не мали землі.