Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Печеніжин

Сторінка 1 з 8
Печеніжин - селище міського типу (з 1940 р.), центр селищної Ради. Розташований за 12 км від залізничної станції Коломия, в мальовничій улоговині Передкарпатського прогину над річками Печенігою і Лючкою. Населення - 5017 чоловік.
На території селища виявлено кам'яні знаряддя праці періоду неоліту, а також бронзові речі (плоску сокиру, ніж, рибальський гачок) доби бронзи.
Печеніжин - одне з найстародавніших поселень Прикарпаття, відоме з часів Київської Русі. В XIV ст. Печеніжин, як сказано в одному з документів,
користувався магдебурзьким правом, мав міську ратушу, а в стародавньому замку містилася королівська адміністрація, що здійснювала нагляд за численними солеварнями та гутами. В письмових документах згадується, що 1443 року, коли Печеніжин належав галицькому каштеляну Івану Колі, він був великим поселенням, центром волості. В самій назві селища є вказівка на можливе її походження від кочового племені печенігів, яких, очевидно, оселили тут за князівських часів як полонених.
Як видно з люстрації Коломийського староства за 1565-1566 рр., основним заняттям населення Печеніжина було землеробство й тваринництво. Феодальнокріпосницький гніт тут був дещо меншим, ніж в інших землях тогочасної Червоної Русі. Хоча розмір панщини становив лише 12 днів на рік, селяни виконували різні натуральні повинності, сплачували чимало податків. За випас худоби вони платили по 1 злотому від голови рогового, а від 100 овець давали 1 барана, або 24 гроші, волоський сир, або 8 грошів, поставець бринзи, або 2 гроші.
Проте не завжди феодали-дідичі могли примусити коритися волелюбного гуцула-верховинця. Влітку він зникав зі своїм майном - отарами овець і кіз - в полонинах, а взимку відходив у неприступні гори, куди не наважувалися йти і гайдуки. Тому сюди втікали кріпаки з Поділля, Львівщини, а також Молдавії. Прибульці орендували в місцевих феодалів полонини для випасу худоби. Тут, в горах, легше було переховуватися від розшуків пана, знайти захист від татарських та турецьких наїзників-людоловів.
У писемних джерелах 1624 року в Печеніжині згадується замок-фортеця, який відіграв важливу роль в обороні місцевості від наскоків татар. Замок збудований у формі чотирикутника на високій горі над р. Печенігою, він був оточений валами, рештки яких добре збереглися до наших днів. З тих тривожних часів залишилися назви урочищ: Татарські звори, Татарські могили.
Зростання феодальних повинностей, спустошливі набіги татар, посилення національно-релігійного гноблення - все це викликало опір з боку трудящого селянства. Коли восени 1648 року козацько-селянське військо на чолі з Богданом Хмельницьким вступило до Галичини, на Покутті виникла ціла повстанська армія під керівництвом Семена Височана. Його помічником був дрібний шляхтич Лесь Березовськин, в загонах якого воювали печеніжинські селяни. Повстанці розгромили замок Станіслава Потоцького в Печеніжині й забрали майна на 40 тисяч флоринів.
Після відступу козацько-селянських військ частина учасників повстання на чолі з Лесем Березовським, відійшовши в гори, продовжувала боротьбу. Збирачі податків 1650 року повідомляли з Печеніжина, що через воєнні спустошення і втечу населення вони «не могли вибрати більше податків, тільки 2 злотих і 10 грошів».
З втікачів створювалися загони опришків, боротьба яких наростала у відповідь на посилення феодального визиску. На початку XVIII ст. грозою для шляхти стали Іван Пискливий і Федір Жолоб. В їхніх загонах були люди з Печеніжина, зокрема Маковій, який брав участь у нападі опришків на Косів у 1704 році.
1722 року в Печеніжині налічувалося 94 селянські господарства, які виконували панщину. З них тільки 65 мали тягло. Найбідніші, безтяглі селяни відробляли вже по 52 дні панщини на рік і платили по 3 злоті грошової ренти, а до натуральної ренти входили 1 віз сіна, 2 курки, 12 яєць, 1 міток пряжі та по 1 гарнцю горіхів і грибів. Крім цього, доводилося давати панові по 1 злотому від вола, корови і трирічного молодняка, десятий вулик, дванадцяту вівцю, п'ятнадцяту козу тощо. Заможніші селяни на рік відбували тільки 12 днів панщини, але платили, крім натуральних данин, по 20-25 злотих ренти. Особливо важкою для тяглих селян була підводна


Дивиться також інші населені пункти району:

Сучасна карта - Печеніжин