Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Перегінське засновано в першій половині XIII ст., коли монголо-татарські
завойовники вторглися в Галицько-Волинську землю, а звідси - в Угорщину
і Чехію. Гірськими шляхами, що вели на Закарпаття, вони гнали полонених, роблячи зупинки на переправі через бурхливу Лімницю. Ймовірно, що назва поселення походить від слова «переганяти». Перша письмова згадка про село є в грамоті князя Льва Даниловича від 1292 року. В ній ідеться про належність Перегінського церкві.
З давніх-давен тут було розвинуте ремесло, цьому сприяло розташування Перегінського на шляху зі Східної Галичини до Угорщини, які підтримували жваві торгові зв'язки. В Перегінському видобували залізну руду, а в сусідньому с. Рафайлові виплавляли залізо. Розвинуті були чинбарство та деревообробка. Вироби ремісників завжди знаходили збут. Істотне місце в житті мешканців Перегінського посідало і сільське господарство.
В середині XIV ст. Перегінське було загарбане Польським королівством. В 1400 році князь Федір Ольгердович заснував на горі Сергій монастир, якому передав Перегінське з навколишніми землями.
Протягом XV-XVI ст. ст. за село точилася боротьба між світськими і духовними феодалами. Тривали спустошливі татарські наскоки. Торгівлю з Угорщиною вели тепер через Краків. Коли ж транзитна торгівля почала зосереджуватися у Львові, Перегінське залишилося осторонь торгових шляхів.
Закріпившись як власник села, монастир поступово закріпачував селян. Спочатку вони відбували 1 -2 дні панщини, а потім і 3-4 дні на тиждень. Однак запровадження панщини не звільнило селян від оплати чиншу. З 1/10 лану платили по 1 злотому 18 грошів, 4 мірки вівса. Віддавали монастиреві кожну двадцяту вівцю, десятий вулик. Мешканці Перегінського скаржилися, що від них відрізали до Рожнятова та інших сіл 10 ланів. Користувалася громада тільки 6 ланами, а чинш сплачувала з шістнадцяти. В селі значилися такі категорії селян, як вбогі і дуже вбогі. Селяни перебували в цілковитій залежності від монастиря. Формально кожен кріпак зберігав право переходу, але фактично він без дозволу монастиря не міг залишити село. Селянам надавалося право подавати скарги в єпіскопський суд, але там кріпаки ніякого захисту не мали. Багато лиха завдавали селянам феодальні усобиці - їх грабували шляхтичі, що ворогували між собою. В одній з численних скарг зазначається, що староста Теребовлі Ю. Балабан напав на село і відібрав у селян 2 тис. злотих, 170 яловиць, багато жита і пшениці.
На початку XVII ст. в селі збудовано добре укріплений замок, в ньому постійно перебували 240 жовнірів. Кожний господар селянського двору повинен був мати рушницю, а біднота - коси або рогатину.
В 1638 році король Владислав IV передав Перегінське у власність королівському підчашому Янові Яблоновському. Всі мешканці села вважалися його підданими. В маєтку були панські покої, різні господарські приміщення, пекарня, млин, корчма.
Полум'я національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр., перекинувшись на західноукраїнські землі, охопило й Перегінське. 1648 року жителі села разом з мешканцями Каменя, Новиці і Берлог штурмом оволоділи Перегінським замком. Його власник Яблоновський з матір'ю Анною ледве встиг утекти. Повсталі щиро вітали і підтримували селянсько-козацьке військо, яке того ж року вступило в село.
З 1661 року Перегінське стало королівською власністю, а 1690 року було передане кафедральній галицькій церкві.
Наприкінці XVII ст. Перегінське стало вже порівняно великим селом - в ньому налічувався 241 двір. Серед мешканців налічувалося 8 халупників, 11 ремісників, 5 козаків. У 1690 році тут було 3 церкви й 3 монастирі. В цей час король дозволив проводити у селі річні ярмарки. Ворожнеча феодалів і церковників згубно позначалася на долі селян. 1705 року брацлавський воєвода, що ворогував з львівським епіскопом, послав 300 жовнірів у його села - Перегінське і Рожнятів. Жовніри грабували жителів не гірше татар,
Перегінське
Сторінка 1 з 7
Перегінське - селище міського типу (з 1940 р.), центр селищної Ради. Розташоване по обидва береги річки Лімниці, за 19 км від районного центру, за 26 км від залізничної станції Рожнятів. Через селище проходять автомагістралі з Закарпаття на Івано-Франківськ і Львів. Населення - 10 709 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Вільхівка, Закерничне, Рошняте.Перегінське засновано в першій половині XIII ст., коли монголо-татарські
і Чехію. Гірськими шляхами, що вели на Закарпаття, вони гнали полонених, роблячи зупинки на переправі через бурхливу Лімницю. Ймовірно, що назва поселення походить від слова «переганяти». Перша письмова згадка про село є в грамоті князя Льва Даниловича від 1292 року. В ній ідеться про належність Перегінського церкві.
З давніх-давен тут було розвинуте ремесло, цьому сприяло розташування Перегінського на шляху зі Східної Галичини до Угорщини, які підтримували жваві торгові зв'язки. В Перегінському видобували залізну руду, а в сусідньому с. Рафайлові виплавляли залізо. Розвинуті були чинбарство та деревообробка. Вироби ремісників завжди знаходили збут. Істотне місце в житті мешканців Перегінського посідало і сільське господарство.
В середині XIV ст. Перегінське було загарбане Польським королівством. В 1400 році князь Федір Ольгердович заснував на горі Сергій монастир, якому передав Перегінське з навколишніми землями.
Протягом XV-XVI ст. ст. за село точилася боротьба між світськими і духовними феодалами. Тривали спустошливі татарські наскоки. Торгівлю з Угорщиною вели тепер через Краків. Коли ж транзитна торгівля почала зосереджуватися у Львові, Перегінське залишилося осторонь торгових шляхів.
Закріпившись як власник села, монастир поступово закріпачував селян. Спочатку вони відбували 1 -2 дні панщини, а потім і 3-4 дні на тиждень. Однак запровадження панщини не звільнило селян від оплати чиншу. З 1/10 лану платили по 1 злотому 18 грошів, 4 мірки вівса. Віддавали монастиреві кожну двадцяту вівцю, десятий вулик. Мешканці Перегінського скаржилися, що від них відрізали до Рожнятова та інших сіл 10 ланів. Користувалася громада тільки 6 ланами, а чинш сплачувала з шістнадцяти. В селі значилися такі категорії селян, як вбогі і дуже вбогі. Селяни перебували в цілковитій залежності від монастиря. Формально кожен кріпак зберігав право переходу, але фактично він без дозволу монастиря не міг залишити село. Селянам надавалося право подавати скарги в єпіскопський суд, але там кріпаки ніякого захисту не мали. Багато лиха завдавали селянам феодальні усобиці - їх грабували шляхтичі, що ворогували між собою. В одній з численних скарг зазначається, що староста Теребовлі Ю. Балабан напав на село і відібрав у селян 2 тис. злотих, 170 яловиць, багато жита і пшениці.
На початку XVII ст. в селі збудовано добре укріплений замок, в ньому постійно перебували 240 жовнірів. Кожний господар селянського двору повинен був мати рушницю, а біднота - коси або рогатину.
В 1638 році король Владислав IV передав Перегінське у власність королівському підчашому Янові Яблоновському. Всі мешканці села вважалися його підданими. В маєтку були панські покої, різні господарські приміщення, пекарня, млин, корчма.
Полум'я національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр., перекинувшись на західноукраїнські землі, охопило й Перегінське. 1648 року жителі села разом з мешканцями Каменя, Новиці і Берлог штурмом оволоділи Перегінським замком. Його власник Яблоновський з матір'ю Анною ледве встиг утекти. Повсталі щиро вітали і підтримували селянсько-козацьке військо, яке того ж року вступило в село.
З 1661 року Перегінське стало королівською власністю, а 1690 року було передане кафедральній галицькій церкві.
Наприкінці XVII ст. Перегінське стало вже порівняно великим селом - в ньому налічувався 241 двір. Серед мешканців налічувалося 8 халупників, 11 ремісників, 5 козаків. У 1690 році тут було 3 церкви й 3 монастирі. В цей час король дозволив проводити у селі річні ярмарки. Ворожнеча феодалів і церковників згубно позначалася на долі селян. 1705 року брацлавський воєвода, що ворогував з львівським епіскопом, послав 300 жовнірів у його села - Перегінське і Рожнятів. Жовніри грабували жителів не гірше татар,