Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
першотравнева демонстрація, на яку робітники йшли з червоними прапорами. Незважаючи на заборону польських властей, у хатічитальні відзначалися ювілеї Т. Г. Шевченка та І. Я. Франка. Місцева молодь прагнула мати свій клуб, з цією метою збирала кошти. Однак пожертви були малими. Тоді активісти вдалися до платних вистав хорового й драматичного гуртків. 1936 року почалося будівництво клубу, але власті чинили всілякі перешкоди, і за 3 роки було зведено тільки стіни та дах. Зате в селі було кілька церков і 4 корчми.
Поблизу Перегінського відкрито в 1936 році ще кілька нафтових копалень. 7 свердловин давали близько 3,5 цистерни нафти щомісяця. Тут працювало багато мешканців Перегінського. Одержували вони мізерну платню. Терпіли від власників нафтових промислів і селяни. Промисловці за безцінь скуповували нафтоносні грунти, що призводило до ще більшого обезземелення селян. Перегінський піп
разом з Львівською греко-католицькою консисторією хотів створити власну нафтову фірму у вигляді акціонерної компанії - греко-католицька акційна нафтова спілка «Унія».
В 30-і роки в селі було розвинуте кустарне виробництво. Тут налічувалося 50 ткачів, 6 шевців, 5 колісників, 10 бондарів, 5 кушнірів, 15 кошикарів. Кожен з них, маючи 5-10 моргів землі, займався і сільським господарством.
Трудящі Перегінського з великою радістю зустріли Червону Армію. 21 вересня 1939 року все населення вийшло на вулиці. Радо вітали радянських воїнів робітники Я. П. Писар та І. Ю. Панько, вчитель В. П. Чолій. До складу тимчасового управління ввійшли М. М. Пронь (голова), М. М. Рабинович, Л. В. Сорока, М. П. Мартинець. За новим адміністративним поділом Перегінське стало районним центром. У грудні 1940 року відбулися вибори до місцевих Рад. Першим головою селищної Ради обрали М. М. Проня. В цей же період створено селищні партійну, комсомольську, профспілкові, спортивні та інші громадські організації, які очолили рух трудящих за здійснення соціалістичних перетворень. Селянам передано понад 1 тис. га поміщицьких і церковних земель. У селищі створено великий ліспромгосп, два лісозаводи, в околицях розпочався видобуток нафти. Всіх працездатних забезпечено роботою. Повсюдно запроваджувалося радянське законодавство.
Вже 1939 року в Перегінському відкрито дві 7-річні школи з викладанням рідною мовою. До кінця 1940 року ліквідовано неписьменність. Почали діяти клуб, дві бібліотеки, кінотеатр.
З великим обуренням дізналися мешканці Перегінського про підступний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. 22 червш1941 року на підприємствах і в установах відбулися масові мітинги. Трудящі клялися віддати всі свої сили для перемоги над лютим ворогом. Прикордонники й військові частини, що відступали через селище, діставали всебічну допомогу - транспортом, продуктами харчування тощо.Ю червня фашистські війська вдерлися в Перегінське. Спочатку тут хазяйнувала угорська адміністрація, з серпня - німецька. Окупанти чинили розправу над радянськими активістами, виловлювали молодь і насильно вивозили на каторжні роботи до Німеччини. Всього з Перегінського району вивезли 4384 чоловіка. Гітлерівці з оунівцями організували по селищу і району облави на євреїв.
Жителі селища боролися з загарбниками. Секретар Перегінського райкому КП(б)У В. І. Андрієнко став членом підпільного обкому партії. У русі опору брав участь поет Й. П. Мошура, який писав патріотичні, антифашистські вірші. Жителі С. С. Костур та П. М. Романад розповсюджували антифашистську літературу. Навесні 1944 року гітлерівці стратили. 10 юнаків та дівчат, які допомагали партизанадо-ковпаківцям. За оцір окупаційному режимові фашисти розстріляли багато жителів Перегінського, зокрема поета Й. П. Мошуру, комсомольців С. Ю. Дроцюк, К. С. Дубей, Д, Лесюка та інших.
28 липня 1944 року 226-а стрілецька дивізія 11-го стрілецького корпусу визволила Перегінське. В боях за селище загинуло понад 200. радянських бійців і офіцерів. Майже 600 перегінців були учасниками Великої Вітчизняної війни, 200 з них удостоєні високих урядових нагород.
Перегінське
Сторінка 4 з 7
процентів. Деякого поліпшення становища добилися робітники завдяки страйку й у наступному році. 1933 року в Перегінському створено профспілкову організацію робітників лісової промисловості, головою якої обрали Ф. Д. Кузя, а секретарем - Р. М. Глібковича. В селі постійно розповсюджувалися листівки КПЗУ. В 1934 році тут відбулася Поблизу Перегінського відкрито в 1936 році ще кілька нафтових копалень. 7 свердловин давали близько 3,5 цистерни нафти щомісяця. Тут працювало багато мешканців Перегінського. Одержували вони мізерну платню. Терпіли від власників нафтових промислів і селяни. Промисловці за безцінь скуповували нафтоносні грунти, що призводило до ще більшого обезземелення селян. Перегінський піп
разом з Львівською греко-католицькою консисторією хотів створити власну нафтову фірму у вигляді акціонерної компанії - греко-католицька акційна нафтова спілка «Унія».
В 30-і роки в селі було розвинуте кустарне виробництво. Тут налічувалося 50 ткачів, 6 шевців, 5 колісників, 10 бондарів, 5 кушнірів, 15 кошикарів. Кожен з них, маючи 5-10 моргів землі, займався і сільським господарством.
Трудящі Перегінського з великою радістю зустріли Червону Армію. 21 вересня 1939 року все населення вийшло на вулиці. Радо вітали радянських воїнів робітники Я. П. Писар та І. Ю. Панько, вчитель В. П. Чолій. До складу тимчасового управління ввійшли М. М. Пронь (голова), М. М. Рабинович, Л. В. Сорока, М. П. Мартинець. За новим адміністративним поділом Перегінське стало районним центром. У грудні 1940 року відбулися вибори до місцевих Рад. Першим головою селищної Ради обрали М. М. Проня. В цей же період створено селищні партійну, комсомольську, профспілкові, спортивні та інші громадські організації, які очолили рух трудящих за здійснення соціалістичних перетворень. Селянам передано понад 1 тис. га поміщицьких і церковних земель. У селищі створено великий ліспромгосп, два лісозаводи, в околицях розпочався видобуток нафти. Всіх працездатних забезпечено роботою. Повсюдно запроваджувалося радянське законодавство.
Вже 1939 року в Перегінському відкрито дві 7-річні школи з викладанням рідною мовою. До кінця 1940 року ліквідовано неписьменність. Почали діяти клуб, дві бібліотеки, кінотеатр.
З великим обуренням дізналися мешканці Перегінського про підступний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. 22 червш1941 року на підприємствах і в установах відбулися масові мітинги. Трудящі клялися віддати всі свої сили для перемоги над лютим ворогом. Прикордонники й військові частини, що відступали через селище, діставали всебічну допомогу - транспортом, продуктами харчування тощо.Ю червня фашистські війська вдерлися в Перегінське. Спочатку тут хазяйнувала угорська адміністрація, з серпня - німецька. Окупанти чинили розправу над радянськими активістами, виловлювали молодь і насильно вивозили на каторжні роботи до Німеччини. Всього з Перегінського району вивезли 4384 чоловіка. Гітлерівці з оунівцями організували по селищу і району облави на євреїв.
Жителі селища боролися з загарбниками. Секретар Перегінського райкому КП(б)У В. І. Андрієнко став членом підпільного обкому партії. У русі опору брав участь поет Й. П. Мошура, який писав патріотичні, антифашистські вірші. Жителі С. С. Костур та П. М. Романад розповсюджували антифашистську літературу. Навесні 1944 року гітлерівці стратили. 10 юнаків та дівчат, які допомагали партизанадо-ковпаківцям. За оцір окупаційному режимові фашисти розстріляли багато жителів Перегінського, зокрема поета Й. П. Мошуру, комсомольців С. Ю. Дроцюк, К. С. Дубей, Д, Лесюка та інших.
28 липня 1944 року 226-а стрілецька дивізія 11-го стрілецького корпусу визволила Перегінське. В боях за селище загинуло понад 200. радянських бійців і офіцерів. Майже 600 перегінців були учасниками Великої Вітчизняної війни, 200 з них удостоєні високих урядових нагород.