Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У чотирьох напрямках від міста розходяться залізничні магістралі. Через станцію Івано-Франківськ курсує міжнародний поїзд Варшава-Бухарест. Сітка шосейних доріг зв'язує Івано-Франківськ із Львовом, Чернівцями, Тернополем, Ужгородом, а також з усіма районними центрами області. З Івано-Франківського аеропорту відправляються пасажирські літаки в різні міста Радянського Союзу.
В Івано-Франківську знайдено скарб крем'яних виробів доби неоліту та кам'яні шліфовані сокири доби бронзи. В XV ст. тут існували українські села Пасічна й Княгинин, а трохи пізніше виникло село Заболоття. Згодом ними заволоділи польські магнати Потоцькі. Щоб закріпитися в цій місцевості, вони збудували в середині XVII ст. фортецю. Основні споруди її зводились на місці Заболоття. Це село поступово переросло в місто, яке Андрій Потоцький перейменував на Станіслав (на честь свого сина, за іншими відомостями - батька). Місто зростало, і пізніше з ним злилися села Княгинин, Пасічна й Угорники, ставши його околицями.
В історичних джерелах Станіслав уперше згадується 1662 року. 21 березня цього року було дозволено влаштовувати тут ярмарки й торги, а 7 травня поселення дістало право міста. В документі зазначається, що місто засноване «там, де було Заболоттє». 14 серпня 1663 року польський король Ян Казимир надав Станіславу самоурядування за магдебурзьким правом. Враховуючи заслуги можновладців Потоцьких перед короною, король визнав їх родинний герб із зображенням відкритої кріпосної брами з трьома вежами за герб нового міста.
Станіслав став не тільки опорним пунктом польських магнатів у боротьбі проти збройних виступів українських селян, а й важливим форпостом оборони шляхетських володінь на Покутті від нападів турецьких і татарських орд. Після спустошливих походів турків на Поділля і в Галичину 1672-1676 рр., коли були зруйновані фортеці в Кам'янці, Чорткові й Бучачі, оборонна роль Станіслава набагато зросла. В 1676 році турки й татари стали під стінами Станіслава, спалили і знищили його східну й південну околиці, але взяти фортецю штурмом не змогли і, відступаючи, спустошили Галич.
Центр міста ще раніше був обнесений земляним валом і частоколом. Згодом їх замінили кам'яними стінами і глибоким ровом, що наповнювався водою. До міста можна було в'їхати лише через двоє воріт з підвісними мостами: галицькі, або львівські, з північно-східного боку, і тисменицькі, або кам'янецькі, з півдня.
Через Станіслав проходив центральний торговий шлях зі Львова до гирла Дунаю. Місто відігравало значну роль на українських землях у торгівлі із закордоном. Станіславські купці мали торговельні зв'язки з Молдавією, Бессарабією, Угорщиною, Сілезією, Польщею. Вони торгували хлібом, рогатою худобою, кіньми, рибою та іншими товарами.
Щоб сприяти розжиткові торгівлі й ремесла в Станіславі, Потоцькі надавали привілеї торгово-ремісничому місцевому люду, а також усім переселенцям з інших міст, звільняючиостанніх від будь-яких податків на 20 років. Внаслідок цього сюди у 60-70 роках XVII ст. з ряду міст України, Молдавії та Волощини приїхало багато купців і ремісників вірменської та єврейської національностей.
Вірменам виділили частину території на схід від центру (район сучасної вулиці Мельничука) і фільварки на околицях для заснування броварень і солодовень. Багаті вірменські сім'ї Аміровичів, Богдановичів, Теодоровичів та інші, що прибули сюди з Кам'янця-Подільського, придбали в Станіславі будинки, фільварки і поступово влились у патриціат - найбільш заможний прошарок міського населення. 1677 року Андрій Потоцький видав станіславським вірменам спеціальний привілей, за яким вони виділялись з польської юрисдикції і складали окрему самоврядну громаду.
В другій половині XVII - першій половині XVIII ст. Станіслав став значним ремісничим осередком. Тут створювались цехи: шевський, кушнірський, кравецький, ткацький, гончарський, м'ясників, пекарів. Далеко за межами міста були відомі вироби станіславських чинбарів і хутровиків.
Івано-Франківськ
Сторінка 1 з 21
Івано-Франківськ (до 9 листопада 1962 року - Станіслав) - місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Івано-Франківської області. Розташований у межиріччі Бистриці-Надвірнянської і Бистриці-Солотвинської. Територія сучасного міста - 2700 га. Населення - 105 тис. чоловік. В Івано-Франківську знайдено скарб крем'яних виробів доби неоліту та кам'яні шліфовані сокири доби бронзи. В XV ст. тут існували українські села Пасічна й Княгинин, а трохи пізніше виникло село Заболоття. Згодом ними заволоділи польські магнати Потоцькі. Щоб закріпитися в цій місцевості, вони збудували в середині XVII ст. фортецю. Основні споруди її зводились на місці Заболоття. Це село поступово переросло в місто, яке Андрій Потоцький перейменував на Станіслав (на честь свого сина, за іншими відомостями - батька). Місто зростало, і пізніше з ним злилися села Княгинин, Пасічна й Угорники, ставши його околицями.
В історичних джерелах Станіслав уперше згадується 1662 року. 21 березня цього року було дозволено влаштовувати тут ярмарки й торги, а 7 травня поселення дістало право міста. В документі зазначається, що місто засноване «там, де було Заболоттє». 14 серпня 1663 року польський король Ян Казимир надав Станіславу самоурядування за магдебурзьким правом. Враховуючи заслуги можновладців Потоцьких перед короною, король визнав їх родинний герб із зображенням відкритої кріпосної брами з трьома вежами за герб нового міста.
Станіслав став не тільки опорним пунктом польських магнатів у боротьбі проти збройних виступів українських селян, а й важливим форпостом оборони шляхетських володінь на Покутті від нападів турецьких і татарських орд. Після спустошливих походів турків на Поділля і в Галичину 1672-1676 рр., коли були зруйновані фортеці в Кам'янці, Чорткові й Бучачі, оборонна роль Станіслава набагато зросла. В 1676 році турки й татари стали під стінами Станіслава, спалили і знищили його східну й південну околиці, але взяти фортецю штурмом не змогли і, відступаючи, спустошили Галич.
Центр міста ще раніше був обнесений земляним валом і частоколом. Згодом їх замінили кам'яними стінами і глибоким ровом, що наповнювався водою. До міста можна було в'їхати лише через двоє воріт з підвісними мостами: галицькі, або львівські, з північно-східного боку, і тисменицькі, або кам'янецькі, з півдня.
Через Станіслав проходив центральний торговий шлях зі Львова до гирла Дунаю. Місто відігравало значну роль на українських землях у торгівлі із закордоном. Станіславські купці мали торговельні зв'язки з Молдавією, Бессарабією, Угорщиною, Сілезією, Польщею. Вони торгували хлібом, рогатою худобою, кіньми, рибою та іншими товарами.
Щоб сприяти розжиткові торгівлі й ремесла в Станіславі, Потоцькі надавали привілеї торгово-ремісничому місцевому люду, а також усім переселенцям з інших міст, звільняючиостанніх від будь-яких податків на 20 років. Внаслідок цього сюди у 60-70 роках XVII ст. з ряду міст України, Молдавії та Волощини приїхало багато купців і ремісників вірменської та єврейської національностей.
Вірменам виділили частину території на схід від центру (район сучасної вулиці Мельничука) і фільварки на околицях для заснування броварень і солодовень. Багаті вірменські сім'ї Аміровичів, Богдановичів, Теодоровичів та інші, що прибули сюди з Кам'янця-Подільського, придбали в Станіславі будинки, фільварки і поступово влились у патриціат - найбільш заможний прошарок міського населення. 1677 року Андрій Потоцький видав станіславським вірменам спеціальний привілей, за яким вони виділялись з польської юрисдикції і складали окрему самоврядну громаду.
В другій половині XVII - першій половині XVIII ст. Станіслав став значним ремісничим осередком. Тут створювались цехи: шевський, кушнірський, кравецький, ткацький, гончарський, м'ясників, пекарів. Далеко за межами міста були відомі вироби станіславських чинбарів і хутровиків.