Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Поступово впорядковувався Станіслав. Уже в першій чверті XIX ст. були ліквідовані кріпосні споруди, які втратили оборонне значення. Крім добре обладнаного ринку, в місті забрукували 4 площі і 24 вулиці. В розкішних кам'яницях, зведених переважно в центрі, проживали купецька верхівка, урядники, духовенство, а біднота тулилася на околицях у дерев'яних халупах.
Трудящі Станіслава не мирилися з тяжким становищем і піднімалися на революційно-визвольну боротьбу. Особливо вони активно діяли підчас буржуазно-демократичної революції 1848 року. Зразу ж за повстанням віденського пролетаріату відбулися виступи на вулицях Станіслава. 27 квітня пройшла масова антиурядова демонстрація, сталися збройні сутички між трудящими і військом. Під час цих подій був убитий гімназист Стефан Гошовський. Його похорон 30 квітня перетворився на маніфестацію населення міста й навколишніх сіл. Над могилою Гошовського виголошувалися промови. Учасник повстання 1830-1831 рр. Й. К. Цибульський закликав до дружби між українцями й поляками.
Представники української інтелігенції міста й повіту 30 травня 1848 року організували свою окружну раду. Її очолив учитель Євстахій Прокопчиць. У протесті на ім'я австрійського рейхстагу рада вимагала, щоб у всіх школах Галичини викладання провадилося українською мовою, були реорганізовані гімназії, де б навчання стало доступним для всього народу.
Тоді ж у Станіславі виникла й польська окружна рада, а для захисту її створили національну гвардію. Щоб підтримати революційні виступи в Станіславі, сюди зі Львова прибуло кілька керівників демократичного крила польського національно-визвольного руху в Галичині. Вони тут стали видавати «Станіславський часопис» - першу газету в місті. Редакторами її були Ян Валігорський та Євстахій Рильський. Газета пропагувала демократичні ідеї, що знаходили активну підтримку польського й українського населення. Однак після поразки повстання у Львові її заборонили друкувати. На початку 1849 року припинили свою діяльність і окружні ради в Станіславі.
Після скасування кріпацтва прискорився розвиток міста. З 1866 року Станіслав стає важливим залізничним вузлом. Це сприяло створенню нових промислових підприємств. Для ремонту вагонігта паровозів у Станіславі відкрилися майстерні. Крім них, тут працювали паровий млин, 3 парові лісопилки, 4 гарбарні, газовий
завод, 2 друкарні, фабрика штучних добрив, картонна фабрика. Всього у місті 1886 року налічувалося близько 30 дрібних підприємств.
З дальшим розвитком промисловості більшого значення набирали кредитнобанківські установи. У Станіславі відкривали свої філіали віденські і львівські банки. Збільшились операції в міській ощадній касі, яка утворилася ще в 1860 році. Працювали агентури різних страхових компаній. Українська буржуазія мала у Станіславі агенство страхового товариства «Дністер». У 90-х роках XIX ст. у місті налічувалось 14 кредитно-банківських установ, що фінансували переважно шляхту, купців, промисловців, а також магістрат.
З 1867 року Станіслав став повітовим центром.
У другій-половині XIX - на початку XX ст. розширилась забудова міста. В центрі споруджувалися нові, переважно триповерхові житлові, державні й громадські будинки. В 1880 році кількість будинків зросла до 1350, в т. ч.- 450 кам'яних споруд. Місто мало вже 45 вулиць, 10 площ. Центральні магістралі й площі мостили бруківкою. З 1876 року населення дістало газове світло. Однак околиці Станіслава, де проживала переважно біднота, були занедбані й невпорядковані. В 1900 році у місті числилось 1966 будинків.
Розвиток промислового виробництва та забудова міста не поліпшили матеріально-побутових умов життя трудящих. їх невідступно переслідували злидні. За шматок хліба доводилося гнути спину на підприємствах власників. Робочий день взагалі не регламентувався. Лише в 1885 році було прийнято закон про запровадження 11-годинного робочого дня. Але на дрібні підприємства і ремісничі майстерні (а вони значною мірою визначали економіку Станіслава) цей закон не поширювався. Тому робітники міста продовжували працювати, як правило, по 13-14 годин, а на деяких підприємствах і 16 годин на добу, одержуючи за однакову працю у два рази
Івано-Франківськ
Сторінка 4 з 21
Наплив із розорених сіл напівдармової робочої сили давав змогу власникам утримувати на низькому рівні заробітну плату і за рахунок експлуатації трудящих наживатися й збільшувати своє промислове виробництво.Поступово впорядковувався Станіслав. Уже в першій чверті XIX ст. були ліквідовані кріпосні споруди, які втратили оборонне значення. Крім добре обладнаного ринку, в місті забрукували 4 площі і 24 вулиці. В розкішних кам'яницях, зведених переважно в центрі, проживали купецька верхівка, урядники, духовенство, а біднота тулилася на околицях у дерев'яних халупах.
Представники української інтелігенції міста й повіту 30 травня 1848 року організували свою окружну раду. Її очолив учитель Євстахій Прокопчиць. У протесті на ім'я австрійського рейхстагу рада вимагала, щоб у всіх школах Галичини викладання провадилося українською мовою, були реорганізовані гімназії, де б навчання стало доступним для всього народу.
Тоді ж у Станіславі виникла й польська окружна рада, а для захисту її створили національну гвардію. Щоб підтримати революційні виступи в Станіславі, сюди зі Львова прибуло кілька керівників демократичного крила польського національно-визвольного руху в Галичині. Вони тут стали видавати «Станіславський часопис» - першу газету в місті. Редакторами її були Ян Валігорський та Євстахій Рильський. Газета пропагувала демократичні ідеї, що знаходили активну підтримку польського й українського населення. Однак після поразки повстання у Львові її заборонили друкувати. На початку 1849 року припинили свою діяльність і окружні ради в Станіславі.
Після скасування кріпацтва прискорився розвиток міста. З 1866 року Станіслав стає важливим залізничним вузлом. Це сприяло створенню нових промислових підприємств. Для ремонту вагонігта паровозів у Станіславі відкрилися майстерні. Крім них, тут працювали паровий млин, 3 парові лісопилки, 4 гарбарні, газовий
завод, 2 друкарні, фабрика штучних добрив, картонна фабрика. Всього у місті 1886 року налічувалося близько 30 дрібних підприємств.
З дальшим розвитком промисловості більшого значення набирали кредитнобанківські установи. У Станіславі відкривали свої філіали віденські і львівські банки. Збільшились операції в міській ощадній касі, яка утворилася ще в 1860 році. Працювали агентури різних страхових компаній. Українська буржуазія мала у Станіславі агенство страхового товариства «Дністер». У 90-х роках XIX ст. у місті налічувалось 14 кредитно-банківських установ, що фінансували переважно шляхту, купців, промисловців, а також магістрат.
З 1867 року Станіслав став повітовим центром.
У другій-половині XIX - на початку XX ст. розширилась забудова міста. В центрі споруджувалися нові, переважно триповерхові житлові, державні й громадські будинки. В 1880 році кількість будинків зросла до 1350, в т. ч.- 450 кам'яних споруд. Місто мало вже 45 вулиць, 10 площ. Центральні магістралі й площі мостили бруківкою. З 1876 року населення дістало газове світло. Однак околиці Станіслава, де проживала переважно біднота, були занедбані й невпорядковані. В 1900 році у місті числилось 1966 будинків.
Розвиток промислового виробництва та забудова міста не поліпшили матеріально-побутових умов життя трудящих. їх невідступно переслідували злидні. За шматок хліба доводилося гнути спину на підприємствах власників. Робочий день взагалі не регламентувався. Лише в 1885 році було прийнято закон про запровадження 11-годинного робочого дня. Але на дрібні підприємства і ремісничі майстерні (а вони значною мірою визначали економіку Станіслава) цей закон не поширювався. Тому робітники міста продовжували працювати, як правило, по 13-14 годин, а на деяких підприємствах і 16 годин на добу, одержуючи за однакову працю у два рази