Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У Станіславі жили численні представники шляхти, незалежні від міської юрисдикції. У 1732 році тут мешкало 62 власники феодальних фільварків, розташованих у різних, віддалених від міста, селах краю. Від міської юрисдикції було незалежним і духовенство та монастирі Станіслава.
Польські можновладці дбали про свої прибутки, що надходили до їх казни від різних податків з населення. Станіславські міщани сплачували поголовний податок, грошові чинші за будинки, 3 злотих - за продаж півбочки напою з меду, 4 злотих - від бочки пива. Щодо мешканців околиць, де проживали здебільшого українці, то вони взагалі позбавлялися права шинкарювати й варити мед та пиво. Вони платили 4 злотих чиншу за будинки. На їх плечах лежав тягар поземельного податку (8 злотих з лану), трудової повинності по ремонту міських млинів тощо. До казни Потоцьких і міського самоврядування надходило ще т. зв. торгове, яке збирали з іногородніх купців та селян, що доставляли на продаж свої товари. Різні побори з міського люду брала й церква.
Трудове населення дуже терпіло від магнатських міжусобиць, які зеликою мірою спричинялися до несталості розвитку економіки. В 1712 році до Станіслава вторглися війська гетьмана Сенявського. Вони пограбували й спалили місто та його околиці. Боротьба з барськими конфедератами також підривала продуктивні сили. Російсько-турецька війна 1768-1774 років, що точилася на території Дунайських князівств, на тривалий час обірвала торгові зв'язки Станіслава з гирлом Дунаю. В 1769 році на запрошення австрійського уряду більшість вірменських купців залишила Станіслав і переселилась за Карпати (в місті залишилися тільки 16 вірменських родин). Самоврядування вірмен у Станіславі перестало існувати.
Негативно відбивались на житті міста епідемії інфекційних хвороб. У 1770 році, зокрема, від чуми тут загинуло 1332 чоловіка. Це змусило більшу частину населення втікати до навколишніх сіл.
Після першого поділу Польщі Станіслав опинився під владою Австрії. Він став центром одного з 18 округів Галичини. Були створенікружні адміністративні органи. Міський магістрат тепер підлягав уже владі окружного"управління, на чолі якого стояв староста.
В 1786 році австрійський уряд підтвердив привілеї торгово-ремісничого населення Станіслава. За Потоцькими залишалось тільки право на одержання прибутків з міста. Внаслідок банкрутства останнього власника міста Прота Потоцького в в 1801 році Станіслав і навколишні села перейшли у власність державної казни.
В 1793 році у місті налічувалося 908 родин, які складали 5,5 тис. чоловік. З них 312 родин належали до комірників, яким засоби до існування давала лише праця по наймах.
У середині XIX ст. у Станіславі було крамниць, 4 шкіряні й галантерейні магазини, 3 торговельні склади. Тут щорічно відбувалося 5 ярмарків, на які доставлялися різні промислові товари та худоба. Станіславські купці за низькими цінами скуповували в навколишнього населення худобу та інші сільськогосподарські продукти і вивозили їх до Австрії або за кордон. Це давало їм величезні прибутки.
Важливе значення для розвитку економіки міста мали шосейні шляхи. У 1790- 1815 рр. прокладено дорогу Стрий-Станіслав-Коломия-Кути, а згодом - Новий Сонч-Самбір-Дрогобич-Стрий-Станіслав-Коломия-Чернівці. Розвивалася й місцева промисловість. Діяли 2 кондитерські підприємства, фабрика лікерів, 4 броварні, ґуральня, 12 водяних млинів 5 цегелень. Споруджувалися невеликі підприємства, де виробляли ножі, свічки, мило. Була відкрита друкарня. На цих підприємствах працювали здебільшого збіднілі ремісники. 1847 року в місті налічувалося 10 реміснизихлздхів, що об'єднували 376 майстрів і 264 челядники.
В той час, коли зростали й багатіли власники підприємств, становище робітників і підмайстрів дедалі погіршувалося. Робочий день їх тривав 12-14 годин, а заробіток не міг навіть задовольнити елементарних потреб сім'ї.
Івано-Франківськ
Сторінка 3 з 21
З містом були зв'язані і селяни приміських сіл Станіславського ключа Потоцьких. У кінці XVIII ст. до цього ключа входили Драгомирчани, Загвіздя, Іваниківка, Княгинин, Крихівці, Лисець, Майдан, Опришівці, Пасічна, Пациків, Посіч, Радча, Рибне, Старий Лисець, Стебник, Чукалівка та Угринів. Залежні селяни приміських сіл відбували феодальні повинності у формі відробіткової, грошової та натуральної ренти. Польські можновладці дбали про свої прибутки, що надходили до їх казни від різних податків з населення. Станіславські міщани сплачували поголовний податок, грошові чинші за будинки, 3 злотих - за продаж півбочки напою з меду, 4 злотих - від бочки пива. Щодо мешканців околиць, де проживали здебільшого українці, то вони взагалі позбавлялися права шинкарювати й варити мед та пиво. Вони платили 4 злотих чиншу за будинки. На їх плечах лежав тягар поземельного податку (8 злотих з лану), трудової повинності по ремонту міських млинів тощо. До казни Потоцьких і міського самоврядування надходило ще т. зв. торгове, яке збирали з іногородніх купців та селян, що доставляли на продаж свої товари. Різні побори з міського люду брала й церква.
Трудове населення дуже терпіло від магнатських міжусобиць, які зеликою мірою спричинялися до несталості розвитку економіки. В 1712 році до Станіслава вторглися війська гетьмана Сенявського. Вони пограбували й спалили місто та його околиці. Боротьба з барськими конфедератами також підривала продуктивні сили. Російсько-турецька війна 1768-1774 років, що точилася на території Дунайських князівств, на тривалий час обірвала торгові зв'язки Станіслава з гирлом Дунаю. В 1769 році на запрошення австрійського уряду більшість вірменських купців залишила Станіслав і переселилась за Карпати (в місті залишилися тільки 16 вірменських родин). Самоврядування вірмен у Станіславі перестало існувати.
Негативно відбивались на житті міста епідемії інфекційних хвороб. У 1770 році, зокрема, від чуми тут загинуло 1332 чоловіка. Це змусило більшу частину населення втікати до навколишніх сіл.
Після першого поділу Польщі Станіслав опинився під владою Австрії. Він став центром одного з 18 округів Галичини. Були створенікружні адміністративні органи. Міський магістрат тепер підлягав уже владі окружного"управління, на чолі якого стояв староста.
В 1786 році австрійський уряд підтвердив привілеї торгово-ремісничого населення Станіслава. За Потоцькими залишалось тільки право на одержання прибутків з міста. Внаслідок банкрутства останнього власника міста Прота Потоцького в в 1801 році Станіслав і навколишні села перейшли у власність державної казни.
В 1793 році у місті налічувалося 908 родин, які складали 5,5 тис. чоловік. З них 312 родин належали до комірників, яким засоби до існування давала лише праця по наймах.
У середині XIX ст. у Станіславі було крамниць, 4 шкіряні й галантерейні магазини, 3 торговельні склади. Тут щорічно відбувалося 5 ярмарків, на які доставлялися різні промислові товари та худоба. Станіславські купці за низькими цінами скуповували в навколишнього населення худобу та інші сільськогосподарські продукти і вивозили їх до Австрії або за кордон. Це давало їм величезні прибутки.
Важливе значення для розвитку економіки міста мали шосейні шляхи. У 1790- 1815 рр. прокладено дорогу Стрий-Станіслав-Коломия-Кути, а згодом - Новий Сонч-Самбір-Дрогобич-Стрий-Станіслав-Коломия-Чернівці. Розвивалася й місцева промисловість. Діяли 2 кондитерські підприємства, фабрика лікерів, 4 броварні, ґуральня, 12 водяних млинів 5 цегелень. Споруджувалися невеликі підприємства, де виробляли ножі, свічки, мило. Була відкрита друкарня. На цих підприємствах працювали здебільшого збіднілі ремісники. 1847 року в місті налічувалося 10 реміснизихлздхів, що об'єднували 376 майстрів і 264 челядники.
В той час, коли зростали й багатіли власники підприємств, становище робітників і підмайстрів дедалі погіршувалося. Робочий день їх тривав 12-14 годин, а заробіток не міг навіть задовольнити елементарних потреб сім'ї.