Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
1695 року в центрі міста за проектом архітектора Карла Беное завершено побудову кам'яної ратуші. Вона має форму хреста з округлими вежею й куполом. Тут містився польсько-український магістрат. У підвалах були тюремні приміщення, де тримали в'язнів, яких страчували біля ратуші. Серед багатьох замордованих
були й побратими Олекси Довбуша - Василь Баюрак, Андрій Пилип'юк, Андрій Лаврів та інші.
Поруч ратуші стояли крамниці багатих купців, ремісничі й торгові лавки та будки. Тут відбувалися також ярмарки. Вулиці міста були вузькі, рідко де забруковані, не освітлювалися.
Разом з шляхтою, купцями й ремісниками до Станіслава потягнулись численні представники католицької церкви. В 1690 році з Варшави сюди прибули монахи ордену тринітарів, а в 1716 році - єзуїти, які розгорнули активну діяльність по окатоличенню українського населення. Уже в 1729 році вони закінчили будівництво єзуїтського костьолу. Під їх зверхність перейшла заснована А. Потоцьким в 1669 році академія
(духовна школа), де, крім теології, викладали філософію, риторику й діалектику. Цю школу в 1728 році перетворено в єзуїтський колегіум - середній навчальний заклад з 5; класів. Навчання в ньому здійснювалось польською і латинською мовами. Учні вивчали також французьку і німецьку мови. Підтримуючи окатоличення і полонізацію українців, власники міста робили деякі поступки й православному населенню. В 1668 році А. Потоцький дозволив православній громаді побудувати церкву й заснувати при ній братство, школу та будинок для старих. Водночас він вимагав від громади виконання адміністративних функцій: «Старший братчик повинен не тільки пильнувати між ними доброго порядку, але й, зв'язавшись з урядом, свавільних карати».
Окатоличення й ополячення зазнавало й вірменське населення. В 1666 році станіславських вірмен прихилили до унії. Цьому сприяла діяльність їх духовних пасторів Юзефа Східного і Григорія Бальзамовича, що виступали запеклими прихильниками церковної унії. Для запровадження нової релігії серед вірменських поселенців Потоцький побудував у місті дерев'яний костьол і на утримання його виділив у приміському селі Княгинині фільварок.
З вірменських будівель до наших днів зберігся кам'яний костьол, споруджений у 1763 році в стилі барокко з двома дзвіницями та великими куполами. Всередині костьолу увагу привертали галерея з 14 великих колон з фігурами апостолів та чудові фрески на стінах. Автором цих фресок був майстер живопису першої половини XVIII ст. Ян Сілецький.
Заможні євреї в 1662 році одержали окремий привілей. Вони мали право споруджувати будинки в місті, займатись торгівлею та іншими заняттями. Єврейська міська громада управлялася кагалом.
За магдебурзьким правом місто мало своє самоврядування. Це право здебільшого захищало інтереси заможних верств населення і, насамперед, багатих купців, які захопили найважливіші адміністративні посади. В XVII-XVIII ст. ст. у Станіславі було два магістрати (польсько-український і вірменський), на чолі яких стояли виборні війти.Щороку до кожного з магістратів міщани обирали з числа«найповажніших» мешканців по 14 радників. Але швидко адміністративне управління набрало олігархічного характеру. Вже першому війту польсько-українського магістрату Бенедикту Андрушевському магнат Потоцький забезпечив цю посаду на все життя. По кільканадцять років були війтами вірменського магістрату такі багатії, як Каспер Туманович, Кристоф Якубович, Микола Вартанович та ін. Станіславський патриціат, до складу якого входили найбагатші купці, верхівка цехів, власники будинків, по
суті, безконтрольно хазяйнував у місті. Магістрати, як правило, не рахувалися 8 волею більшості міщан і вважали представників міського поспільства своїми підданими і слугами.
Івано-Франківськ
Сторінка 2 з 21
Зростання торгово-економічного значення міста супроводжувалось спорудженням розкішних укріплених кам'яних будівель. У 1672 році збудовано кам'яний палац А. Потоцького, який у реконструйованому вигляді зберігся до наших днів. Тоді ж закладено кам'яний католицький костьол, будівництво якого тривало до 1703 року. Цей чудовий пам'ятник архітектури, що зберігся й донині, споруджений в стилі барокко. були й побратими Олекси Довбуша - Василь Баюрак, Андрій Пилип'юк, Андрій Лаврів та інші.
Поруч ратуші стояли крамниці багатих купців, ремісничі й торгові лавки та будки. Тут відбувалися також ярмарки. Вулиці міста були вузькі, рідко де забруковані, не освітлювалися.
Разом з шляхтою, купцями й ремісниками до Станіслава потягнулись численні представники католицької церкви. В 1690 році з Варшави сюди прибули монахи ордену тринітарів, а в 1716 році - єзуїти, які розгорнули активну діяльність по окатоличенню українського населення. Уже в 1729 році вони закінчили будівництво єзуїтського костьолу. Під їх зверхність перейшла заснована А. Потоцьким в 1669 році академія
(духовна школа), де, крім теології, викладали філософію, риторику й діалектику. Цю школу в 1728 році перетворено в єзуїтський колегіум - середній навчальний заклад з 5; класів. Навчання в ньому здійснювалось польською і латинською мовами. Учні вивчали також французьку і німецьку мови. Підтримуючи окатоличення і полонізацію українців, власники міста робили деякі поступки й православному населенню. В 1668 році А. Потоцький дозволив православній громаді побудувати церкву й заснувати при ній братство, школу та будинок для старих. Водночас він вимагав від громади виконання адміністративних функцій: «Старший братчик повинен не тільки пильнувати між ними доброго порядку, але й, зв'язавшись з урядом, свавільних карати».
Окатоличення й ополячення зазнавало й вірменське населення. В 1666 році станіславських вірмен прихилили до унії. Цьому сприяла діяльність їх духовних пасторів Юзефа Східного і Григорія Бальзамовича, що виступали запеклими прихильниками церковної унії. Для запровадження нової релігії серед вірменських поселенців Потоцький побудував у місті дерев'яний костьол і на утримання його виділив у приміському селі Княгинині фільварок.
З вірменських будівель до наших днів зберігся кам'яний костьол, споруджений у 1763 році в стилі барокко з двома дзвіницями та великими куполами. Всередині костьолу увагу привертали галерея з 14 великих колон з фігурами апостолів та чудові фрески на стінах. Автором цих фресок був майстер живопису першої половини XVIII ст. Ян Сілецький.
Заможні євреї в 1662 році одержали окремий привілей. Вони мали право споруджувати будинки в місті, займатись торгівлею та іншими заняттями. Єврейська міська громада управлялася кагалом.
За магдебурзьким правом місто мало своє самоврядування. Це право здебільшого захищало інтереси заможних верств населення і, насамперед, багатих купців, які захопили найважливіші адміністративні посади. В XVII-XVIII ст. ст. у Станіславі було два магістрати (польсько-український і вірменський), на чолі яких стояли виборні війти.Щороку до кожного з магістратів міщани обирали з числа«найповажніших» мешканців по 14 радників. Але швидко адміністративне управління набрало олігархічного характеру. Вже першому війту польсько-українського магістрату Бенедикту Андрушевському магнат Потоцький забезпечив цю посаду на все життя. По кільканадцять років були війтами вірменського магістрату такі багатії, як Каспер Туманович, Кристоф Якубович, Микола Вартанович та ін. Станіславський патриціат, до складу якого входили найбагатші купці, верхівка цехів, власники будинків, по
суті, безконтрольно хазяйнував у місті. Магістрати, як правило, не рахувалися 8 волею більшості міщан і вважали представників міського поспільства своїми підданими і слугами.