Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На виробництві не було належної техніки безпеки і елементарних санітарно-гігієнічних умов праці. Не випадково робітники часто хворіли, калічились. Урядова
комісія, провівши в 1926 році обстеження умов праці в пекарнях міста, констатувала, що більшість пекарень через поганий гігієнічний стан слід було б закрити, бо вони дають значний процент туберкульозників.
Можливості дістати кваліфіковану медичну допомогу через касу хворих для робітників були вкрай обмежені. До того ж і лікарень було дуже мало. В місті працювали один загальноміський госпіталь на 135 ліжок, єврейський госпіталь на 126 ліжок і приватний родильний будинок на 10 ліжок. Вони обслуговували не тільки міське населення, але й жителів повіту, де не було лікарень.
У місті мешкало 130 лікарів, що приймали хворих у себе дома. Проте їх допомогою користувались здебільшого багатії, бо за консультацію лікарю треба було заплатити 5-10 злотих, а за перебування породіллі в лікарні - 150 злотих.
Дошкульно гнітило трудящих безробіття. Навіть у роки сприятливої кон'юнктури безробітних у Станіславі було значно більше, ніж перед першою світовою війною. В лютому 1939 року 2300 чоловік не мали роботи.
Буржуазний уряд Польщі майже зовсім не відпускав коштів на житлове будівництво та благоустрій міста. В 20-х роках магістрат побудував 222 квартири. їх одержали державні чиновники. В 1935 році у Станіславі налічувався всього 5861 житловий будинок, з них 5078 одноповерхових і 540 двоповерхових, 65 проц. житлових будинків були дерев'яними. В них проживала переважно міська біднота.
Більшість робітників була позбавлена можливості користуватися комунальними вигодами. Електричне або газове освітлення було в 2475 будинках, підведена каналізація до 1300 будинків, а водопровід лише до 225 будинків. Понад чверть жителів тіснилася в однокімнатних квартирах, які одночасно служили і кухнями. 40 проц. мали одну кімнату з кухнею. За користування квартирами робітники віддавали домовласникам майже третину свого заробітку.
Українське населення Станіслава зазнавало ще й важкого національного гніту. Польські колонізатори переслідували українську мову, руйнували українські культурні установи. В результаті т. зв. шкільного плебісциту, проведеного в 1925 році, з 62 державних українських народних шкіл Станіславського повіту залишились тільки 10; решта була перетворена в польські або утраквістичні (двомовні). Того ж року в Станіславі працювало 8 гімназій, з них тільки одна українська. У гімназіях вчилися виключно діти заможних батьків. Так, у 1930/31 навчальному році у третій польській реальній гімназії з 402 учнів було тільки 3 з робітничих сімей і 16 із селянських.
Незважаючи на реакційну політику правлячих кіл, діяли прогресивні сили, далі розвивалося культурно-мистецьке життя. Працювали дві польські музичні школи, українське і єврейське артистичні товариства, польський театр ім. Монюшка. Силами театральних колективів було поставлено чимало оперних і драматичних спектаклів. На відкритті пересувного українського театру ім. І. Тобілевича 15 вересня 1927 року в Станіславі виступала видатна українська співачка С. А. Крушельницька.
Серед інших культурно-освітніх закладів у місті був краєзнавчий музей Покуття, міська бібліотека, що мала 30 000 книг, а також кілька приватних бібліотек та читалень. Українські культурно-освітні заклади і філіали товариств «Каменярі», «Просвіта», «Рідна школа», «Молода громада», українських жінок перебували під значним впливом українських буржуазних націоналістів, які разом з польськими шовіністами виступали проти революційно-визвольної боротьби трудящих.
Запровадивши жорстокий терористичний режим, окупанти не змогли придушити революційний рух. У Станіславі нелегально діяв окружний комітет КПЗУ, який
керував роботою комуністичних організацій. Членами окружкому партії в
Івано-Франківськ
Сторінка 9 з 21
визнати, що бідняки, не маючи можливості утримувати своїх дітей і посилати їх до школи, влаштовували їх на дрібних промислових і торговельних підприємствах за мізерну платню або тільки за самі харчі, де діти працювали зверх своїх сил до 12 годин на добу.На виробництві не було належної техніки безпеки і елементарних санітарно-гігієнічних умов праці. Не випадково робітники часто хворіли, калічились. Урядова
Можливості дістати кваліфіковану медичну допомогу через касу хворих для робітників були вкрай обмежені. До того ж і лікарень було дуже мало. В місті працювали один загальноміський госпіталь на 135 ліжок, єврейський госпіталь на 126 ліжок і приватний родильний будинок на 10 ліжок. Вони обслуговували не тільки міське населення, але й жителів повіту, де не було лікарень.
У місті мешкало 130 лікарів, що приймали хворих у себе дома. Проте їх допомогою користувались здебільшого багатії, бо за консультацію лікарю треба було заплатити 5-10 злотих, а за перебування породіллі в лікарні - 150 злотих.
Дошкульно гнітило трудящих безробіття. Навіть у роки сприятливої кон'юнктури безробітних у Станіславі було значно більше, ніж перед першою світовою війною. В лютому 1939 року 2300 чоловік не мали роботи.
Буржуазний уряд Польщі майже зовсім не відпускав коштів на житлове будівництво та благоустрій міста. В 20-х роках магістрат побудував 222 квартири. їх одержали державні чиновники. В 1935 році у Станіславі налічувався всього 5861 житловий будинок, з них 5078 одноповерхових і 540 двоповерхових, 65 проц. житлових будинків були дерев'яними. В них проживала переважно міська біднота.
Більшість робітників була позбавлена можливості користуватися комунальними вигодами. Електричне або газове освітлення було в 2475 будинках, підведена каналізація до 1300 будинків, а водопровід лише до 225 будинків. Понад чверть жителів тіснилася в однокімнатних квартирах, які одночасно служили і кухнями. 40 проц. мали одну кімнату з кухнею. За користування квартирами робітники віддавали домовласникам майже третину свого заробітку.
Українське населення Станіслава зазнавало ще й важкого національного гніту. Польські колонізатори переслідували українську мову, руйнували українські культурні установи. В результаті т. зв. шкільного плебісциту, проведеного в 1925 році, з 62 державних українських народних шкіл Станіславського повіту залишились тільки 10; решта була перетворена в польські або утраквістичні (двомовні). Того ж року в Станіславі працювало 8 гімназій, з них тільки одна українська. У гімназіях вчилися виключно діти заможних батьків. Так, у 1930/31 навчальному році у третій польській реальній гімназії з 402 учнів було тільки 3 з робітничих сімей і 16 із селянських.
Незважаючи на реакційну політику правлячих кіл, діяли прогресивні сили, далі розвивалося культурно-мистецьке життя. Працювали дві польські музичні школи, українське і єврейське артистичні товариства, польський театр ім. Монюшка. Силами театральних колективів було поставлено чимало оперних і драматичних спектаклів. На відкритті пересувного українського театру ім. І. Тобілевича 15 вересня 1927 року в Станіславі виступала видатна українська співачка С. А. Крушельницька.
Серед інших культурно-освітніх закладів у місті був краєзнавчий музей Покуття, міська бібліотека, що мала 30 000 книг, а також кілька приватних бібліотек та читалень. Українські культурно-освітні заклади і філіали товариств «Каменярі», «Просвіта», «Рідна школа», «Молода громада», українських жінок перебували під значним впливом українських буржуазних націоналістів, які разом з польськими шовіністами виступали проти революційно-визвольної боротьби трудящих.
Запровадивши жорстокий терористичний режим, окупанти не змогли придушити революційний рух. У Станіславі нелегально діяв окружний комітет КПЗУ, який
керував роботою комуністичних організацій. Членами окружкому партії в