Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Місцевий ландшафт - це підвищена рівнина, межа між рівнинною місцевістю й горами. З північного сходу Дзвиняч оточують листяні ліси - Лази. Тут переважають дуб, береза, осика, вільха, ліщина. На південному заході, в районі Карпат,
розкинулися мішані та хвойні ліси. Через село протікає річка Дзвиняч, ліва притока Бистриці-Солотвинської.
В письмових джерелах Дзвиняч вперше згадується 1450 року в зв'язку з судовою справою між шляхтичами. В джерелі село названо польським словом Дзвішеніє (Бяізгепіе). Тоді покріпачене населення Дзвиняча змушене було сплачувати панам десятину від бджіл, очкове (по 12 грошей від вулика) і десяту частину врожаю садів.
З року в рік зростав феодально-кріпосницький гніт, збільшувалися повинності селян Дзвиняча і перед панами, і перед феодальною державою. У XVII ст. селянам доводилося виконувати багато повинностей, пов'язаних з розвитком солеваріння. Воно дуже поширилося в Солотвині, територія якого була багата на соляні джерела (сировицю). Жителів Дзвиняча зобов'язували обслуговувати три дні на тиждень соляні бані Солотвина, а тяглових підданих, які мали воли, змушували привозити щотижня по одному возу дерева. Селяни, крім панщини, виконували інші повинності: обжинки, обкоски, заорки. Навіть «піші» селяни повинні були рубати завезені дрова. Чимало різних повинностей відробляли селяни і на користь феодальної держави: податок на військо, роговий податок, подимний, а також запроваджений шляхетським урядом 1662 року поголовний податок, який стягали з «хлопа тяглового і пішого».
Тяжкий гніт викликав опір селян, вони повставали проти гнобителів. Під час визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гніту 1648- 1654 років народні маси Прикарпаття всіляко чинили опір польській шляхті, знищували маєтки, руйнували костьоли - осередки окатоличення населення. Цей рух тут очолював Семен Височан. Повстанці 1648 року оволоділи замком у с. Пневі біля Надвірної. Після здобуття замку та інших фортець п'ятнадцятитисячне військо С. Височана поділилося на окремі загони, що діяли в різних місцях краю. До їх лав приєднувалися селяни навколишніх сіл: Раківця, Ляхівців, а також Дзвиняча. Вони разом продовжували боротьбу, нападаючи на маєтки місцевої шляхти.
На початку XVIII ст. у Дзвинячі, за свідченням письмових джерел, налічувалося 86 дворів. У користуванні селян було 430 моргів маловрожайної перезволоженої землі, на якій вирощували овес і картоплю. Село оточували ліси. Відсутністю врожайних земель значною мірою і пояснюється те, що в селі не було фільварку. Біднота долішньої частини села відробляла панщину по чотири дні щотижня на поміщицьких землях, розташованих недалеко від Богородчан. Кожного року влітку селяни на панських ланах жали, косили, своїм тяглом перевозили поміщицький хліб.
Селяни не припиняли боротьбу проти визискувачів. Особливо активізувалися антикріпосницькі виступи в зв'язку з діями опришків під керівництвом Олекси Довбуша, який літом 1744 року пройшов зі своїм загоном через Солотвин і Дзвиняч до Богородчан.
У XVIII ст. посилився процес диференціації селянства Дзвиняча. Так, Г. Максимів володів 25 моргами землі, сільський війт - 23 моргами. Більшість селян Дзвиняча животіли на клаптиках 0,2-0,5 морга, а то й зовсім лишалися без неї. Вдаючись до земельного кадастру, стала привласнювати собі землі, ліси й пасовища галицька шляхта. Внаслідок аграрної реформи, проведеної 1848 року, становище селянської бідноти погіршало. Кращі орні землі й ліси загарбали сільські
куркулі та барон Я. Лібіг, який володів 180 моргами. Більш як 500 селян мали лише 657 моргів орної землі і 27 моргів пасовища, вони змушені були і далі тяжко працювати на поміщика та куркулів.
У другій половині XIX ст. у Дзвинячі селяни, копаючи колодязі, знайшли великі поклади озокериту, або земного воску. Спеціалісти з'ясували, що дзвиняцький озокерит високоякісний, топиться при температурі 60° С і дає 40 проц. парафіну, 30 проц. нафти і 30 проц. густої мазі. 1870 року в Дзвинячі закладено першу озокеритну шахту. Її власниками стали
Дзвиняч
Сторінка 1 з 7
Дзвиняч - село, центр сільської Ради, розташоване біля підніжжя Карпатських гір, на автотрасі Солотвин-Івано-Франківськ, за 15 км від Богородчан, за 28 км від найближчої залізничної станції Надвірна. Населення - 1756 чоловік. розкинулися мішані та хвойні ліси. Через село протікає річка Дзвиняч, ліва притока Бистриці-Солотвинської.
В письмових джерелах Дзвиняч вперше згадується 1450 року в зв'язку з судовою справою між шляхтичами. В джерелі село названо польським словом Дзвішеніє (Бяізгепіе). Тоді покріпачене населення Дзвиняча змушене було сплачувати панам десятину від бджіл, очкове (по 12 грошей від вулика) і десяту частину врожаю садів.
З року в рік зростав феодально-кріпосницький гніт, збільшувалися повинності селян Дзвиняча і перед панами, і перед феодальною державою. У XVII ст. селянам доводилося виконувати багато повинностей, пов'язаних з розвитком солеваріння. Воно дуже поширилося в Солотвині, територія якого була багата на соляні джерела (сировицю). Жителів Дзвиняча зобов'язували обслуговувати три дні на тиждень соляні бані Солотвина, а тяглових підданих, які мали воли, змушували привозити щотижня по одному возу дерева. Селяни, крім панщини, виконували інші повинності: обжинки, обкоски, заорки. Навіть «піші» селяни повинні були рубати завезені дрова. Чимало різних повинностей відробляли селяни і на користь феодальної держави: податок на військо, роговий податок, подимний, а також запроваджений шляхетським урядом 1662 року поголовний податок, який стягали з «хлопа тяглового і пішого».
Тяжкий гніт викликав опір селян, вони повставали проти гнобителів. Під час визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гніту 1648- 1654 років народні маси Прикарпаття всіляко чинили опір польській шляхті, знищували маєтки, руйнували костьоли - осередки окатоличення населення. Цей рух тут очолював Семен Височан. Повстанці 1648 року оволоділи замком у с. Пневі біля Надвірної. Після здобуття замку та інших фортець п'ятнадцятитисячне військо С. Височана поділилося на окремі загони, що діяли в різних місцях краю. До їх лав приєднувалися селяни навколишніх сіл: Раківця, Ляхівців, а також Дзвиняча. Вони разом продовжували боротьбу, нападаючи на маєтки місцевої шляхти.
На початку XVIII ст. у Дзвинячі, за свідченням письмових джерел, налічувалося 86 дворів. У користуванні селян було 430 моргів маловрожайної перезволоженої землі, на якій вирощували овес і картоплю. Село оточували ліси. Відсутністю врожайних земель значною мірою і пояснюється те, що в селі не було фільварку. Біднота долішньої частини села відробляла панщину по чотири дні щотижня на поміщицьких землях, розташованих недалеко від Богородчан. Кожного року влітку селяни на панських ланах жали, косили, своїм тяглом перевозили поміщицький хліб.
Селяни не припиняли боротьбу проти визискувачів. Особливо активізувалися антикріпосницькі виступи в зв'язку з діями опришків під керівництвом Олекси Довбуша, який літом 1744 року пройшов зі своїм загоном через Солотвин і Дзвиняч до Богородчан.
У XVIII ст. посилився процес диференціації селянства Дзвиняча. Так, Г. Максимів володів 25 моргами землі, сільський війт - 23 моргами. Більшість селян Дзвиняча животіли на клаптиках 0,2-0,5 морга, а то й зовсім лишалися без неї. Вдаючись до земельного кадастру, стала привласнювати собі землі, ліси й пасовища галицька шляхта. Внаслідок аграрної реформи, проведеної 1848 року, становище селянської бідноти погіршало. Кращі орні землі й ліси загарбали сільські
куркулі та барон Я. Лібіг, який володів 180 моргами. Більш як 500 селян мали лише 657 моргів орної землі і 27 моргів пасовища, вони змушені були і далі тяжко працювати на поміщика та куркулів.
У другій половині XIX ст. у Дзвинячі селяни, копаючи колодязі, знайшли великі поклади озокериту, або земного воску. Спеціалісти з'ясували, що дзвиняцький озокерит високоякісний, топиться при температурі 60° С і дає 40 проц. парафіну, 30 проц. нафти і 30 проц. густої мазі. 1870 року в Дзвинячі закладено першу озокеритну шахту. Її власниками стали