Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
страйкової боротьби робітників, колишній член КПЗУ І. І. Гладиш. Фашисти вивезли до Німеччини 250 чоловік. У селі було спалено 80 будинків.
Трудящі Дзвиняча, як і весь радянський народ, піднялися на боротьбу проти гітлерівських загарбників. З перших днів війни до Червоної Армії пішло 85 громадян. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 17 жителів, в т. ч. комсомольці С. І. Волочій, С. Д. Волочій, 21 учасника Вітчизняної війни за героїзм і відвагу в бою нагороджено орденами й медалями Союзу РСР.
Фронтовими шляхами від початку до закінчення війни пройшов мешканець села Д. Ф. Семків. Він служив у гвардійській дивізії ім. Б. Хмельницького, був нагороджений медалями. Уродженець села І. М. Карабінович на фронті Вітчизняної війни був відважним розвідником. За бойові подвиги його також удостоєно орденів і медалей.
Жителі Дзвиняча допомагали бійцям партизанського з'єднання С. А. Ковпака під час його Карпатського рейду. В ніч на 19 липня 1943 року біля села Росільної стався бій партизанів з есесівським полком. Увечері 19 липня частина партизанського з'єднання вступила до Дзвиняча, де встигла уже побувати партизанська розвідка. Щоб перешкодити фашистам видобувати нафту й озокерит, партизани з допомогою місцевих жителів спалили в селі Дзвинячі три нафтові вишки, зірвали вентиляційні установки в озокеритній шахті, примусили окупантів втекти з села. В Дзвинячі побував С. А. Ковпак під час переходу через село партизанських частин до селища Солотвина.
27 липня 1944 року радянські війська визволили Дзвиняч від окупантів. Цього дня в бою з фашистами смертю хоробрих полягли 22 радянські воїни - О. М. Святош, Й. Г. Грубчак, М. С. Козаченко, К. І. Цух, І. П. Сімонов, Т. І. Тройлич та ін. В пам'ять про загиблих у 1948 році споруджено обеліск.
Визволившись від окупантів, трудящі села вели нещадну боротьбу проти українських буржуазних націоналістів, які всіляко намагалися загальмувати розвиток нового соціалістичного життя. 13 місцевих жителів загинули в боротьбі з бандитами. Так, бандерівці повісили літню жінку Г. В. Стефурин за те, що вона прилюдно осуджувала їхні підлі вчинки. Вони замордували братів Миколу і Володимира Сидорів, звинувативши останніх в тому, що їх брат Іван був активним членом КПЗУ. Бандити вбили у лісі М. А. Михайлишина і Д. М. Семкова, які натрапили на їх бункер. Дзвинячани свято шанують пам'ять загиблих. Вони спорудили пам'ятник, на якому золотими буквами викарбувані імена земляків, що віддали своє життя в боротьбі проти фашизму і українських буржуазних націоналістів.
Після перемоги над ворогом трудящі Дзвиняча почали відбудовувати зруйноване господарство. Робітники викачали воду із затопленої шахти, очистили підземні проходи, підготували машини й механізми. До 1 вересня 1944 року було повністю відремонтовано топильний цех, відбудовано котельну, надшахтний копер і трубопровід, зруйновані фашистами. Завдяки самовідданій праці робітників та інженерно-технічних працівників центральна шахта вже 1 жовтня 1944 року стала до ладу. На цій роботі особливо відзначились Д. М. Карабінович, Ф. І. Дмитришин, М. Ю. Волочій і М. І, Гладиш, які допомогли відшукати механізми, підготувати спецодяг для гірників.
Відбудова й освоєння шахти здійснювалися під керівництвом партійної організації. Комуністи Ю. І. Кондрацький, М. М. Слісаренко очолили найважливіші ділянки виробництва, вели виховну роботу серед робітників, залучили до соціалістичного змагання понад 600 чол. Під їх керівництвом було створено три цехові комсомольські організації, які об'єднували 21 члена ВЛКСМ. Завдяки трудовим зусиллям шахтарів уже в 1946 році було видобуто 250 тонн озокериту, собівартість продукції знизилася проти планової на 21 процент. Впровадження нової техніки позитивно впливало на поліпшення виробничого процесу і допомагало вже в перші роки четвертої п'ятирічки добитися успіхів у виконанні виробничих планів. Так, готуючись зустріти XXXI річницю Великого Жовтня, озокеритники Дзвиняча виконали план випуску продукції третього кварталу на 166 проц. Важливих показників досягли гірники Ю. Д. Семків, К. Ф. Семків, О. П. Самсон, річні плани вони виконували протягом одинадцяти місяців. За самовіддану працю цих робітників було нагороджено медалями «За трудову відзнаку».
Дзвиняч
Сторінка 5 з 7
вбили 20 жителів Дзвиняча. У застінках гестапо від рук фашистських катів у 1941 році загинув активний учасникстрайкової боротьби робітників, колишній член КПЗУ І. І. Гладиш. Фашисти вивезли до Німеччини 250 чоловік. У селі було спалено 80 будинків.
Трудящі Дзвиняча, як і весь радянський народ, піднялися на боротьбу проти гітлерівських загарбників. З перших днів війни до Червоної Армії пішло 85 громадян. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 17 жителів, в т. ч. комсомольці С. І. Волочій, С. Д. Волочій, 21 учасника Вітчизняної війни за героїзм і відвагу в бою нагороджено орденами й медалями Союзу РСР.
Жителі Дзвиняча допомагали бійцям партизанського з'єднання С. А. Ковпака під час його Карпатського рейду. В ніч на 19 липня 1943 року біля села Росільної стався бій партизанів з есесівським полком. Увечері 19 липня частина партизанського з'єднання вступила до Дзвиняча, де встигла уже побувати партизанська розвідка. Щоб перешкодити фашистам видобувати нафту й озокерит, партизани з допомогою місцевих жителів спалили в селі Дзвинячі три нафтові вишки, зірвали вентиляційні установки в озокеритній шахті, примусили окупантів втекти з села. В Дзвинячі побував С. А. Ковпак під час переходу через село партизанських частин до селища Солотвина.
27 липня 1944 року радянські війська визволили Дзвиняч від окупантів. Цього дня в бою з фашистами смертю хоробрих полягли 22 радянські воїни - О. М. Святош, Й. Г. Грубчак, М. С. Козаченко, К. І. Цух, І. П. Сімонов, Т. І. Тройлич та ін. В пам'ять про загиблих у 1948 році споруджено обеліск.
Визволившись від окупантів, трудящі села вели нещадну боротьбу проти українських буржуазних націоналістів, які всіляко намагалися загальмувати розвиток нового соціалістичного життя. 13 місцевих жителів загинули в боротьбі з бандитами. Так, бандерівці повісили літню жінку Г. В. Стефурин за те, що вона прилюдно осуджувала їхні підлі вчинки. Вони замордували братів Миколу і Володимира Сидорів, звинувативши останніх в тому, що їх брат Іван був активним членом КПЗУ. Бандити вбили у лісі М. А. Михайлишина і Д. М. Семкова, які натрапили на їх бункер. Дзвинячани свято шанують пам'ять загиблих. Вони спорудили пам'ятник, на якому золотими буквами викарбувані імена земляків, що віддали своє життя в боротьбі проти фашизму і українських буржуазних націоналістів.
Після перемоги над ворогом трудящі Дзвиняча почали відбудовувати зруйноване господарство. Робітники викачали воду із затопленої шахти, очистили підземні проходи, підготували машини й механізми. До 1 вересня 1944 року було повністю відремонтовано топильний цех, відбудовано котельну, надшахтний копер і трубопровід, зруйновані фашистами. Завдяки самовідданій праці робітників та інженерно-технічних працівників центральна шахта вже 1 жовтня 1944 року стала до ладу. На цій роботі особливо відзначились Д. М. Карабінович, Ф. І. Дмитришин, М. Ю. Волочій і М. І, Гладиш, які допомогли відшукати механізми, підготувати спецодяг для гірників.
Відбудова й освоєння шахти здійснювалися під керівництвом партійної організації. Комуністи Ю. І. Кондрацький, М. М. Слісаренко очолили найважливіші ділянки виробництва, вели виховну роботу серед робітників, залучили до соціалістичного змагання понад 600 чол. Під їх керівництвом було створено три цехові комсомольські організації, які об'єднували 21 члена ВЛКСМ. Завдяки трудовим зусиллям шахтарів уже в 1946 році було видобуто 250 тонн озокериту, собівартість продукції знизилася проти планової на 21 процент. Впровадження нової техніки позитивно впливало на поліпшення виробничого процесу і допомагало вже в перші роки четвертої п'ятирічки добитися успіхів у виконанні виробничих планів. Так, готуючись зустріти XXXI річницю Великого Жовтня, озокеритники Дзвиняча виконали план випуску продукції третього кварталу на 166 проц. Важливих показників досягли гірники Ю. Д. Семків, К. Ф. Семків, О. П. Самсон, річні плани вони виконували протягом одинадцяти місяців. За самовіддану працю цих робітників було нагороджено медалями «За трудову відзнаку».