Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Але ні іноземні поневолювачі, ні українські буржуазні націоналісти, ні
уніатські попи не змогли припинити революційно-визвольної боротьби, в якій активну участь брали робітники і селяни Дзвиняча. 1922 року тут відбувся великий страйк, його очолив робітник Д. І. Волочій. Під час страйку робітники Дзвиняча проголосили революційні лозунги, вимагали підвищити зарплату на 100 проц. В день початку страйку до дирекції копалень звернулися делегати робітників, які вручили скаргу з робітничими вимогами. Після відмови адміністрації задовольнити вимоги, робітники продовжували боротьбу.
Страйковий рух трудящих Дзвиняча спалахнув з новою силою після створення на шахті у 1925 році осередку КПЗУ. До складу комітету КПЗУ ввійшли робітники озокеритної шахти І. І. Гладиш, І. О. Сидор та ін. Під впливом цих комуністів до КПЗУ вступили робітники М. Ф. Семків, В. О. Сидор, С. М. Яцків, Ю. В. Волочій, М. Ю. Волочій. Комуністи роз'яснювали робітникам і селянам ленінські ідеї, розповсюджували марксистсько-ленінську літературу, розповідали про успіхи трудящих Радянського Союзу в соціалістичному будівництві.
Марксистсько-ленінські ідеї запалювали маси на революційну боротьбу. Особливо активно виступили шахтарі Дзвиняча під час страйку 27 листопада 1926 року. Чотири тижні 170 робітників не виходили на роботу в шахту. Керівництво страйком здійснювала місцева партійна організація (комірка), секретарем якої був робітник І. О. Сидор, шахтарям допомагав також повітовий партійний комітет. Причиною виступу було тяжке становище робітників, які працювали щоденно понад вісім годин за 2 злотих у виключно важких умовах: під землею, у воді, без спецодягу. Робітники не одержували відпусток. Підприємці відмовилися виконати вимоги робітників про підвищення заробітної плати.
В грудні 1926 року шахтарі знову виступили проти визискувачів. Під час страйку, в якому взяло участь 200 чоловік, гірники вимагали підвищити заробітну плату на 20 проц. Після відхилення адміністрацією вимог робітників страйк спалахнув ще з більшою силою. Директор шахти викликав з Трускавця штрейкбрехерів, які працювали під охороною поліції. Шахтарі обрали страйковий комітет і оголосили загальний страйк.
20 грудня кілька робітників, очолювані машиністом Ю. А. Кобелюхом, озброївшись кіллям та кусками заліза, намагалися прогнати штрейкбрехерів. Поліція заарештувала Ю. А. Кобелюха та інших страйкарів. Робітники під керівництвом комуністів добилися їх звільнення, але до роботи ніхто не ставав. 21 грудня 1926 року делегація робітників з 6 чоловік прибула до адміністрації шахти з вимогою прийняти знову всіх звільнених, відправити штрейкбрехерів і підвищити зарплату на 20 проц.1 Директор шахти не погодився. Тоді близько 200 страйкарів разом з Ю. А. Кобелюхом рушили до кліті шахти, щоб вигнати штрейкбрехерів. Заступник поеітового коменданта дав наказ стріляти в непокірних. У цьому нерівному двобої, який тривав годину, загинули робітники С. С. Карабінович, М. В. Дребот, М. В. Волочій. Тоді ж були тяжко поранені В. Стефанишин, С. Пасічний, І. І. Гладиш, Д. Феняк та багато інших. Жителі Дзвиняча поховали вбитих робітників на сільському кладовищі і доглядають їх могилу.
Після придушення страйку підприємці, побоюючись нових виступів, змушені були підвищити шахтарям зарплату на 10 проц. Одночасно вони жорстоко розправилися з учасниками страйку, ув'язнили понад 60 чоловік. У серпні 1927 року в Станіславі відбувся суд. Двадцять страйкарів, серед них Ю. Кобелюх, М. Дмитришин, М. Дзікот, І. Гладиш були засуджені до тривалого ув'язнення.
Безчинства польської поліції викликали обурення трудящих західноукраїнських земель. ЦК КПЗУ в грудні 1926 року в зверненні до робітників і селян з приводу розстрілу страйкарів у Дзвинячі закликав відповісти на фашистський терор подвійною боротьбою проти експлуататорів, підкреслював, що для цієї мети необхідно вступати до лав Комуністичної партії, яка сміливо відстоює інтереси трудящих.
Дзвиняч
Сторінка 3 з 7
неписьменними. Не було в Дзвинячі клубу і бібліотеки. Спроби трудящих вжити якихось заходів щодо піднесення свого культурного рівня зустрічали лютий опір експлуататорів. Так, узимку 1925 року сільський війт разом з поліцейськими розігнали збори селян у сільській читальні тільки тому, що на них були виступи про необхідність навчати дітей рідною мовою.Але ні іноземні поневолювачі, ні українські буржуазні націоналісти, ні
Страйковий рух трудящих Дзвиняча спалахнув з новою силою після створення на шахті у 1925 році осередку КПЗУ. До складу комітету КПЗУ ввійшли робітники озокеритної шахти І. І. Гладиш, І. О. Сидор та ін. Під впливом цих комуністів до КПЗУ вступили робітники М. Ф. Семків, В. О. Сидор, С. М. Яцків, Ю. В. Волочій, М. Ю. Волочій. Комуністи роз'яснювали робітникам і селянам ленінські ідеї, розповсюджували марксистсько-ленінську літературу, розповідали про успіхи трудящих Радянського Союзу в соціалістичному будівництві.
Марксистсько-ленінські ідеї запалювали маси на революційну боротьбу. Особливо активно виступили шахтарі Дзвиняча під час страйку 27 листопада 1926 року. Чотири тижні 170 робітників не виходили на роботу в шахту. Керівництво страйком здійснювала місцева партійна організація (комірка), секретарем якої був робітник І. О. Сидор, шахтарям допомагав також повітовий партійний комітет. Причиною виступу було тяжке становище робітників, які працювали щоденно понад вісім годин за 2 злотих у виключно важких умовах: під землею, у воді, без спецодягу. Робітники не одержували відпусток. Підприємці відмовилися виконати вимоги робітників про підвищення заробітної плати.
В грудні 1926 року шахтарі знову виступили проти визискувачів. Під час страйку, в якому взяло участь 200 чоловік, гірники вимагали підвищити заробітну плату на 20 проц. Після відхилення адміністрацією вимог робітників страйк спалахнув ще з більшою силою. Директор шахти викликав з Трускавця штрейкбрехерів, які працювали під охороною поліції. Шахтарі обрали страйковий комітет і оголосили загальний страйк.
20 грудня кілька робітників, очолювані машиністом Ю. А. Кобелюхом, озброївшись кіллям та кусками заліза, намагалися прогнати штрейкбрехерів. Поліція заарештувала Ю. А. Кобелюха та інших страйкарів. Робітники під керівництвом комуністів добилися їх звільнення, але до роботи ніхто не ставав. 21 грудня 1926 року делегація робітників з 6 чоловік прибула до адміністрації шахти з вимогою прийняти знову всіх звільнених, відправити штрейкбрехерів і підвищити зарплату на 20 проц.1 Директор шахти не погодився. Тоді близько 200 страйкарів разом з Ю. А. Кобелюхом рушили до кліті шахти, щоб вигнати штрейкбрехерів. Заступник поеітового коменданта дав наказ стріляти в непокірних. У цьому нерівному двобої, який тривав годину, загинули робітники С. С. Карабінович, М. В. Дребот, М. В. Волочій. Тоді ж були тяжко поранені В. Стефанишин, С. Пасічний, І. І. Гладиш, Д. Феняк та багато інших. Жителі Дзвиняча поховали вбитих робітників на сільському кладовищі і доглядають їх могилу.
Після придушення страйку підприємці, побоюючись нових виступів, змушені були підвищити шахтарям зарплату на 10 проц. Одночасно вони жорстоко розправилися з учасниками страйку, ув'язнили понад 60 чоловік. У серпні 1927 року в Станіславі відбувся суд. Двадцять страйкарів, серед них Ю. Кобелюх, М. Дмитришин, М. Дзікот, І. Гладиш були засуджені до тривалого ув'язнення.
Безчинства польської поліції викликали обурення трудящих західноукраїнських земель. ЦК КПЗУ в грудні 1926 року в зверненні до робітників і селян з приводу розстрілу страйкарів у Дзвинячі закликав відповісти на фашистський терор подвійною боротьбою проти експлуататорів, підкреслював, що для цієї мети необхідно вступати до лав Комуністичної партії, яка сміливо відстоює інтереси трудящих.