Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На шахтах працювали переважно дзвиняцькі селяни-бідняки. їх становище було дуже важким. Робочий день тривав 14-16 годин, а одержували трудівники жалюгідну плату, не мали відпусток. Капіталісти не дбали про умови праці, що призводило до аварій та обвалів у шахтах, отруєння газом.
Ніхто не звертав уваги й на побутові умови працюючих. Малоземельні селяни і робітники погано харчувалися, жили в низьких курних хатах. Нерідко в одній вогкій кімнаті мешкала сім'я робітника з восьми-десяти чоловік. У хатах не було підлоги, долівку мазали жовтою глиною. Про меблі, добрий одяг робітники і не думали. Як правило, побутових речей у бідноти було дуже мало, та й ті виготовляли вони самі. Глиняні миски і глечики, дерев'яні ложки тримали у миснику. В хаті селянина не було столів і стільців. Посередині найчастіше ставили скриню, яка одночасно правила за стіл. Убогу одежину бідняки клали на жердку, що висіла над ліжком біля печі. Особливо погано селяни харчувалися. У хаті, в бочівці, зберігався мізерний урожай картоплі. З обмеленого на жорнах вівса пекли коржі, готували куліш.
Голод, злидні спричинялися до різних епідемій. У 1831 році від епідемії холери в Дзвинячі померло 18 чоловік дорослого населення. Внаслідок відсутності медичної допомоги постійними супутниками селян були туберкульоз, ревматизм, часта смертність.
Великі страждання випали на долю трудівників Дзвиняча в роки першої світової війни. З села мобілізували до австро-угорської армії 180 чоловік, віком до 50 років, з яких 80 загинуло, а 65 повернулося додому каліками. В районі села точилися жорстокі бої. 19 лютого 1915 року російські війська зайняли Дзвиняч.
Радо зустріло трудове населення Дзвиняча звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Під її впливом місцева біднота виступила проти експлуататорів, вимагала передачі копалень і землі народу. Про Жовтневу революцію розповідали військовополонені П. П. Мельник, І. О. Лешків, М. М. Лукач, що повернулися з Росії.
Трудящі, виснажені війною, голодували, не вистачало промислових товарів. Однак в цих умовах вони продовжували революційну боротьбу. Робітники Дзвиняча на початку 1919 року під керівництвом страйкового комітету провели політичний страйк, засуджували антинародну політику ЗУНР.
В кінці 1919 року Дзвиняч захопили польсько-шляхетські війська. Жорстокий окупаційний режим не зміг перешкодити зростанню революційної свідомості робітників, їх намаганням боротися за свої права. 6 січня 1920 року поліцейські власті повідомляли, що в Богородчанському повіті розповсюджується більшовицька література, що робітники Дзвиняча й Биткова, які працюють на озокеритних шахтах і видобутку нафти, з політичного огляду ненадійні.
Експлуататори боялися проникнення революційних ідей на Прикарпаття і всіляко перешкоджали цьому. 28 січня 1920 року староста з Богородчан доповідав начальству про вжиті заходи щодо зміцнення поліцейського поста на кордоні з Чехословаччиною, звідки могли потрапляти більшовицькі видання, а також посилення поліцейських постів у Дзвинячі - місці зосередження робітників.
Незважаючи на це, робітники Дзвиняча продовжували революційну боротьбу. 20 лютого 1920 року гірники озокеритної шахти «Борислав» відмовилися вийти на роботу, вимагаючи підвищити заробітну плату на 20 проц. Директор шахти Зігмунд Іїїайман не схотів поступитися. Проте 21 березня 1921 року після повторного страйку робітників шахти він змушений був задовольнити вимоги страйкуючих.
Спираючись на українських буржуазних націоналістів, експлуататори хотіли перетворити селян на своїх слухняних рабів. Панівні класи тримали їх в безпросвітній темряві, забороняли вивчати рідну мову, гальмували розвиток освіти. Отже, не дивно, що в селі майже всі жителі були неписьменними або малописьменними. Школа до 1939 року містилася в старій орендованій хаті, де навчалося щорічно близько 80 учнів. Середню освіту за часів панської Польщі здобули лише діти сільського війта і куркуля. Багато школярів села, не маючи взуття, одягу, книжок і шкільного приладдя, не кінчали й початкової школи. Діти робітників і селян переважно виростали
Дзвиняч
Сторінка 2 з 7
австрійські капіталісти Чонка Арпад і Ернест ПІлімман. Прибутки капіталістів від воску зростали, і вже 1884 року тут спорудили ще три шахти.На шахтах працювали переважно дзвиняцькі селяни-бідняки. їх становище було дуже важким. Робочий день тривав 14-16 годин, а одержували трудівники жалюгідну плату, не мали відпусток. Капіталісти не дбали про умови праці, що призводило до аварій та обвалів у шахтах, отруєння газом.
Голод, злидні спричинялися до різних епідемій. У 1831 році від епідемії холери в Дзвинячі померло 18 чоловік дорослого населення. Внаслідок відсутності медичної допомоги постійними супутниками селян були туберкульоз, ревматизм, часта смертність.
Великі страждання випали на долю трудівників Дзвиняча в роки першої світової війни. З села мобілізували до австро-угорської армії 180 чоловік, віком до 50 років, з яких 80 загинуло, а 65 повернулося додому каліками. В районі села точилися жорстокі бої. 19 лютого 1915 року російські війська зайняли Дзвиняч.
Радо зустріло трудове населення Дзвиняча звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Під її впливом місцева біднота виступила проти експлуататорів, вимагала передачі копалень і землі народу. Про Жовтневу революцію розповідали військовополонені П. П. Мельник, І. О. Лешків, М. М. Лукач, що повернулися з Росії.
Трудящі, виснажені війною, голодували, не вистачало промислових товарів. Однак в цих умовах вони продовжували революційну боротьбу. Робітники Дзвиняча на початку 1919 року під керівництвом страйкового комітету провели політичний страйк, засуджували антинародну політику ЗУНР.
В кінці 1919 року Дзвиняч захопили польсько-шляхетські війська. Жорстокий окупаційний режим не зміг перешкодити зростанню революційної свідомості робітників, їх намаганням боротися за свої права. 6 січня 1920 року поліцейські власті повідомляли, що в Богородчанському повіті розповсюджується більшовицька література, що робітники Дзвиняча й Биткова, які працюють на озокеритних шахтах і видобутку нафти, з політичного огляду ненадійні.
Експлуататори боялися проникнення революційних ідей на Прикарпаття і всіляко перешкоджали цьому. 28 січня 1920 року староста з Богородчан доповідав начальству про вжиті заходи щодо зміцнення поліцейського поста на кордоні з Чехословаччиною, звідки могли потрапляти більшовицькі видання, а також посилення поліцейських постів у Дзвинячі - місці зосередження робітників.
Незважаючи на це, робітники Дзвиняча продовжували революційну боротьбу. 20 лютого 1920 року гірники озокеритної шахти «Борислав» відмовилися вийти на роботу, вимагаючи підвищити заробітну плату на 20 проц. Директор шахти Зігмунд Іїїайман не схотів поступитися. Проте 21 березня 1921 року після повторного страйку робітників шахти він змушений був задовольнити вимоги страйкуючих.
Спираючись на українських буржуазних націоналістів, експлуататори хотіли перетворити селян на своїх слухняних рабів. Панівні класи тримали їх в безпросвітній темряві, забороняли вивчати рідну мову, гальмували розвиток освіти. Отже, не дивно, що в селі майже всі жителі були неписьменними або малописьменними. Школа до 1939 року містилася в старій орендованій хаті, де навчалося щорічно близько 80 учнів. Середню освіту за часів панської Польщі здобули лише діти сільського війта і куркуля. Багато школярів села, не маючи взуття, одягу, книжок і шкільного приладдя, не кінчали й початкової школи. Діти робітників і селян переважно виростали