Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Вперше Ценява згадується в документі про судовий процес 1636-1637 рр., що його порушив епіскоп Шумлянський проти шляхтичів Рожнятовських, які володіли селом.
На Ценяву часто нападали турецько-татарські загони. Вони вчиняли криваві розправи над жителями, грабували їх, палили будівлі. Селяни мусили захищати свою землю, боронитися від чужинців. За селом вони збудували сторожові башти, з яких вартові подавали сигнали про наближення ворога. Дізнавшись про загрозу, люди ховалися в ліси, а здатні володіти зброєю, створювали оборонні загони. Відомі імена керівників таких загонів - братів Бойчуків.
Неодноразово піднімалися мешканці Ценяви і на боротьбу проти феодалів. Восени 1648 року вони разом з міщанами Калуша брали участь у штурмі Рожнятівського замку. Протягом 1649-1650 рр. ценявські селяни нападали на довколишню шляхту. В численних шляхетських скаргах названо багато прізвищ повстанців: Федір та Іван Дуничеви, Гриць Мацевич, Іван Дудка, Федір Ключина, вдова Семчишина, Максим Матвіїв та інші.
В першій половині XVIII ст. багато селян Ценяви перебувало в загонах опришків. До цього часу збереглося в пам'яті народу ім'я месника Дирова, під проводом якого опришки в 1714 році напали на двір шляхтича в Ценяві, забрали в нього майна на 30 тис. злотих.
Істотним джерелом збагачення середньої шляхти була оренда маєтків у великих магнатів. Орендар, ні перед чим не зупиняючись, намагався витягти з маєтку
якнайбільше прибутків. Тому система оренди призводила до крайнього зубожіння кріпосних селян. У 1747 році було передано в оренду і Ценяву.
Мало чим відрізнялося життя селян Ценяви в добу капіталізму від попередніх часів. Хоч над ними вже не стояв панський наглядач з нагаєм, економічна залежність від поміщика залишалася - в його фільварку селянинові доводилося відробляти за одержану позичку або погоджуватися на кабальні умови роботи за наймом.
В другій половині XIX ст. до Ценяви належало 594 морги орної землі, 1669 моргів лук і городів, 829 моргів пасовищ. Але більшість угідь зосередили в своїх руках рожнятівський поміщик та 20 сільських глитаїв, які швидко збагачувалися. Основна маса селян лишалася малоземельною і перебувала в поміщицько-куркульській кабалі. Житлом селянина була курна хата-мазанка, вкрита соломою, з долівкою. Світили в хатах скіпками, каганцями. Люди ходили в домотканому одязі, в саморобних постолах, бо ціни на промислові товари були дуже високими. Харчувалися одноманітно, пісними стравами, місяцями не бачили хліба. Чимало людей жебракувало. Лікували хворих тільки знахарі. Інфекційні хвороби швидко поширювалися через брак будь-якої профілактики. В 1873 році в Ценяві спалахнула епідемія холери, від якої за одне літо померло понад 100 чоловік.
Грамоту знали одиниці. Однокласну школу відкрито в Ценяві 1847 року. Лише 1900 року вона стала двокласною. Містилася школа в невеличкій хатині, яка складалася з однієї кімнати та сіней, що правили й за дров'яний склад. У тих же сінях вчитель карав учнів, які завинили. Звичайно, що не всі діти шкільного віку навчалися. 1912 року школу перетворено на чотирикласну.
Сподіваючись позбутися злиднів, селяни емігрували. В 1910-1913 рр. до Канади виїхало 70 чол. Але й на чужині не знаходили вони щасливого життя, бо і там діяли ті ж вовчі закони. Тяжка доля спіткала, наприклад, велику сім'ю бідняка Григорія Кальмучина. Добрий косар, він довгі роки поневірявся разом з дітьми в наймах у сільських багатіїв. У 1908 році подався до Канади старший син Василь, в 1910-1911 рр. виїхали туди Іван і Ганна. Їй судилося поховати своїх братів далеко від рідного краю, де вони передчасно померли, не витримавши виснажливої праці в шахті.
Ще більше погіршало становище трудящих Ценяви під час першої світової війни. Австрійські власті мобілізували в армію майже все доросле чоловіче населення, забирали у селян хліб, худобу, коней.
Внаслідок реквізицій у селян залишилася незначна кількість робочої і продуктивної худоби. До того ж, було введено повинність підводами т. зв.
Ценява
Сторінка 1 з 7
Ценява - село, центр сільської Ради. Розташована на річці Дубі, за 3 км від районного центру, за 10 км від залізничної станції Рожнятів. Село перетинає автотраса. Населення - 1490 чоловік. Сільраді підпорядковане село Князівка.Вперше Ценява згадується в документі про судовий процес 1636-1637 рр., що його порушив епіскоп Шумлянський проти шляхтичів Рожнятовських, які володіли селом.
Неодноразово піднімалися мешканці Ценяви і на боротьбу проти феодалів. Восени 1648 року вони разом з міщанами Калуша брали участь у штурмі Рожнятівського замку. Протягом 1649-1650 рр. ценявські селяни нападали на довколишню шляхту. В численних шляхетських скаргах названо багато прізвищ повстанців: Федір та Іван Дуничеви, Гриць Мацевич, Іван Дудка, Федір Ключина, вдова Семчишина, Максим Матвіїв та інші.
В першій половині XVIII ст. багато селян Ценяви перебувало в загонах опришків. До цього часу збереглося в пам'яті народу ім'я месника Дирова, під проводом якого опришки в 1714 році напали на двір шляхтича в Ценяві, забрали в нього майна на 30 тис. злотих.
Істотним джерелом збагачення середньої шляхти була оренда маєтків у великих магнатів. Орендар, ні перед чим не зупиняючись, намагався витягти з маєтку
якнайбільше прибутків. Тому система оренди призводила до крайнього зубожіння кріпосних селян. У 1747 році було передано в оренду і Ценяву.
Мало чим відрізнялося життя селян Ценяви в добу капіталізму від попередніх часів. Хоч над ними вже не стояв панський наглядач з нагаєм, економічна залежність від поміщика залишалася - в його фільварку селянинові доводилося відробляти за одержану позичку або погоджуватися на кабальні умови роботи за наймом.
В другій половині XIX ст. до Ценяви належало 594 морги орної землі, 1669 моргів лук і городів, 829 моргів пасовищ. Але більшість угідь зосередили в своїх руках рожнятівський поміщик та 20 сільських глитаїв, які швидко збагачувалися. Основна маса селян лишалася малоземельною і перебувала в поміщицько-куркульській кабалі. Житлом селянина була курна хата-мазанка, вкрита соломою, з долівкою. Світили в хатах скіпками, каганцями. Люди ходили в домотканому одязі, в саморобних постолах, бо ціни на промислові товари були дуже високими. Харчувалися одноманітно, пісними стравами, місяцями не бачили хліба. Чимало людей жебракувало. Лікували хворих тільки знахарі. Інфекційні хвороби швидко поширювалися через брак будь-якої профілактики. В 1873 році в Ценяві спалахнула епідемія холери, від якої за одне літо померло понад 100 чоловік.
Грамоту знали одиниці. Однокласну школу відкрито в Ценяві 1847 року. Лише 1900 року вона стала двокласною. Містилася школа в невеличкій хатині, яка складалася з однієї кімнати та сіней, що правили й за дров'яний склад. У тих же сінях вчитель карав учнів, які завинили. Звичайно, що не всі діти шкільного віку навчалися. 1912 року школу перетворено на чотирикласну.
Сподіваючись позбутися злиднів, селяни емігрували. В 1910-1913 рр. до Канади виїхало 70 чол. Але й на чужині не знаходили вони щасливого життя, бо і там діяли ті ж вовчі закони. Тяжка доля спіткала, наприклад, велику сім'ю бідняка Григорія Кальмучина. Добрий косар, він довгі роки поневірявся разом з дітьми в наймах у сільських багатіїв. У 1908 році подався до Канади старший син Василь, в 1910-1911 рр. виїхали туди Іван і Ганна. Їй судилося поховати своїх братів далеко від рідного краю, де вони передчасно померли, не витримавши виснажливої праці в шахті.
Ще більше погіршало становище трудящих Ценяви під час першої світової війни. Австрійські власті мобілізували в армію майже все доросле чоловіче населення, забирали у селян хліб, худобу, коней.
Внаслідок реквізицій у селян залишилася незначна кількість робочої і продуктивної худоби. До того ж, було введено повинність підводами т. зв.