Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У письмових джерелах перша згадка про село належить до 1444 року. Біля с. Олешева розкопано знаряддя праці доби пізньої бронзи. В Буківній виявлено 5 палеолітичних стоянок. Одна з них - найдавніша в області. Тут жили люди близько 100 тис. років тому. Знайдено також поселення землеробів доби неоліту, курганний могильник доби бронзи, давньоруське поселення.
Коли Олешів перебував під владою шляхетської Польщі, трудящі виконували тяжкі феодальні повинності. З майнового перепису 1578 року видно, що в селі було три поміщики: Шандовський, Людницький і Скопницький. Кожен з них володів чотирма ланами кращої землі і селянами, які відробляли панщину 2-3 дні на тиждень, здавали зерно, худобу, курей, яйця, возили на поміщицькі двори дрова. Посилюючи закріпачення, шляхта поступово позбавляла землі окремі категорії селян, прибирала до рук ліси й пасовиська. В 1700 році поміщикам належали всі пасовища села.
Під владою австрійських феодалів становище селян Олешева не поліпшилось. Панщина складала 5 днів на тиждень. Селян примушували здавати пряжу, яйця, курей та інше. Крім повинностей своєму пану, вони платили великі податки державі - від 14 до 40 флоринів на рік.
Трудящі селяни жили в злиднях і темряві, терпіли від голоду, епідемій, поводі та інших стихійних лих. Тільки в XVIII ст. в Олешеві кілька разів спалахувала епідемія холери, від якої вмерло більше третини населення.В середині XVIII ст. близько 20 проц. дітей помирало, не доживши року.
Ліквідація кріпосного права супроводжувалася безжалісним пограбуванням селян. За звільнення від феодальних повинностей вони мали платити викуп. Хто у визначений строк не виконував цього, з того стягували великий процент. Кращі землі і далі належали поміщикам. 1868 року поміщик Каетан Шадбей володів в Олешеві 638 моргами орної землі, тоді як близько 1000 селян мали 1056 моргів. Більшість селян користувалася клаптиками землі менше морга. Трудящих села зовсім позбавили лісу. Один Шадбей мав його 337 моргів, а всім селянам Олешева належало всього 9 моргів.
1888 року в Олешеві вперше відкрили школу. Та відвідувати її могли лише діти заможних батьків. Для переважної більшості селянських дітей через важке матеріальне становище навчання було недоступним.
В кінці XIX - на початку XX ст. у розвитку Олешева з'являються ознаки
капіталістичних відносин. Збільшується кількість виробів селянського ремесла для ринку. Зростає продаж худоби. З роками посилювалося класове розшарування, основна маса селянства зубожіла, а кілька куркульських господарств
зосереджували в своїх руках по 50-80 моргів землі, займалися лихварством. 1908 року в Олешеві побудували завод вапна й цегли на 50 робітників - у ті часи чимале підприємство. Тут трудилися переважно місцеві жителі. Працювати доводилося у важких умовах. Робочий день тривав по 12-14 годин на добу, а заробітна плата була мізерною, у два рази меншою, ніж на подібних підприємствах в Австрії.
Перша світова війна завдала трудящим Олешева нових бідувань. Майже всіх здорових чоловіків мобілізували на фронт, у селян конфіскували коней, вози, хліб, худобу. До того ж, селян розоряли постої солдатів.
На околицях села точилися спустошливі жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. Це завдавало селянам великих збитків. Трудящі терпіли і від інфекційних хвороб, особливо тифу. В 1915 році пошесть в Олешеві і навколишніх селах набрала таких розмірів, що власті змушені були дозволити розміщати хворих навіть у польовому госпіталі (і зараз ця місцевість називається «Шпиталі»). Але майже всі хворі, що перебували в госпіталі, помирали. Не випадково населення боялося «шпиталю» більше, ніж самого тифу. При наближенні російських військ «шпиталь» був спалений жандармами, а величезне кладовище з сотнями селянських і солдатських могил залишилось як згадка про ті муки й жертви, яких зазнали трудящі у війні за інтереси капіталістів.
Доведені до відчаю, жителі Олешева, скориставшись відступом австро-угорських військ, розгромили поміщицький маєток. Та австрійські власті, коли відійшла російська армія, жорстоко розправились із селянами.
Олешів
Сторінка 1 з 7
Олешів (стара назва Голешів) - село, центр сільської Ради, розташоване за 9 км від Тлумача і за 25 км від Івано-Франківська. Через село проходить автомагістраль Івано-Франківськ-Тернопіль. Населення - 1075 чоловік. Сільраді підпорядковані села Антонівка, Буківна, Остриня.У письмових джерелах перша згадка про село належить до 1444 року. Біля с. Олешева розкопано знаряддя праці доби пізньої бронзи. В Буківній виявлено 5 палеолітичних стоянок. Одна з них - найдавніша в області. Тут жили люди близько 100 тис. років тому. Знайдено також поселення землеробів доби неоліту, курганний могильник доби бронзи, давньоруське поселення.
Під владою австрійських феодалів становище селян Олешева не поліпшилось. Панщина складала 5 днів на тиждень. Селян примушували здавати пряжу, яйця, курей та інше. Крім повинностей своєму пану, вони платили великі податки державі - від 14 до 40 флоринів на рік.
Трудящі селяни жили в злиднях і темряві, терпіли від голоду, епідемій, поводі та інших стихійних лих. Тільки в XVIII ст. в Олешеві кілька разів спалахувала епідемія холери, від якої вмерло більше третини населення.В середині XVIII ст. близько 20 проц. дітей помирало, не доживши року.
Ліквідація кріпосного права супроводжувалася безжалісним пограбуванням селян. За звільнення від феодальних повинностей вони мали платити викуп. Хто у визначений строк не виконував цього, з того стягували великий процент. Кращі землі і далі належали поміщикам. 1868 року поміщик Каетан Шадбей володів в Олешеві 638 моргами орної землі, тоді як близько 1000 селян мали 1056 моргів. Більшість селян користувалася клаптиками землі менше морга. Трудящих села зовсім позбавили лісу. Один Шадбей мав його 337 моргів, а всім селянам Олешева належало всього 9 моргів.
1888 року в Олешеві вперше відкрили школу. Та відвідувати її могли лише діти заможних батьків. Для переважної більшості селянських дітей через важке матеріальне становище навчання було недоступним.
В кінці XIX - на початку XX ст. у розвитку Олешева з'являються ознаки
капіталістичних відносин. Збільшується кількість виробів селянського ремесла для ринку. Зростає продаж худоби. З роками посилювалося класове розшарування, основна маса селянства зубожіла, а кілька куркульських господарств
зосереджували в своїх руках по 50-80 моргів землі, займалися лихварством. 1908 року в Олешеві побудували завод вапна й цегли на 50 робітників - у ті часи чимале підприємство. Тут трудилися переважно місцеві жителі. Працювати доводилося у важких умовах. Робочий день тривав по 12-14 годин на добу, а заробітна плата була мізерною, у два рази меншою, ніж на подібних підприємствах в Австрії.
Перша світова війна завдала трудящим Олешева нових бідувань. Майже всіх здорових чоловіків мобілізували на фронт, у селян конфіскували коней, вози, хліб, худобу. До того ж, селян розоряли постої солдатів.
На околицях села точилися спустошливі жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. Це завдавало селянам великих збитків. Трудящі терпіли і від інфекційних хвороб, особливо тифу. В 1915 році пошесть в Олешеві і навколишніх селах набрала таких розмірів, що власті змушені були дозволити розміщати хворих навіть у польовому госпіталі (і зараз ця місцевість називається «Шпиталі»). Але майже всі хворі, що перебували в госпіталі, помирали. Не випадково населення боялося «шпиталю» більше, ніж самого тифу. При наближенні російських військ «шпиталь» був спалений жандармами, а величезне кладовище з сотнями селянських і солдатських могил залишилось як згадка про ті муки й жертви, яких зазнали трудящі у війні за інтереси капіталістів.
Доведені до відчаю, жителі Олешева, скориставшись відступом австро-угорських військ, розгромили поміщицький маєток. Та австрійські власті, коли відійшла російська армія, жорстоко розправились із селянами.