Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
заробітної плати, поліпшення умов праці. їх підтримували селяни Олешева.
Внаслідок тривалої боротьби робітники вапняного заводу 1937 року добилися підписання колективного договору, за яким встановлювався 8-годинний робочий день, на 5 проц. підвищувалася заробітна плата, адміністрації заборонялося звільняти робітників без згоди комітету профспілки. У квітні 1938 року строк дії договору закінчувався, і власники підприємства поновити його відмовилися. Тоді робітники оголосили загальний страйк. Адміністрація зразу ж викликала жандармів, а з сусіднього села Буківної привезли штрейкбрехерів. Дирекція заводу і жандарми всіляко намагалися спровокувати сутички між робітниками та штрейкбрехерами. Проте робітники тримались організовано і провокації не піддалися. Власті вдалися до інших методів насильства: вони заарештували членів профспілкового комітету і найактивніших страйкарів, віддавши їх до суду. Тлумацький суд засудив 14 чоловік до трирічного тюремного ув'язнення, а 28 чоловік - від 1 до 3-х місяців.
У 1938 році робітники Олешівського й Нижнівського вапняних заводів з ініціативи комуністів вийшли на першотравневу демонстрацію. Під червоними прапорами, з оркестром, співаючи революційних пісень, демонстранти крокували вулицями сіл Олешева й Нижнева. Їх вітали місцеві жителі.
Комуністи викривали антинародну суть реакційної діяльності українських буржуазних націоналістів. Завдяки цій боротьбі вплив націоналістів на трудящі маси з кожним роком зменшувався. Це привело до розвалу націоналістичної організації «Луг», що діяла в Олешеві. А масова молодіжна організація «Каменяр» й читальня «Просвіти», які спочатку перебували під впливом націоналістів, повністю перейшли на бік комуністів.
Радісні дні настали для трудящих Олешева у вересні 1939 року. Ще до приходу радянських військ у селі створили бойовий загін, який взяв під свою охорону поміщицький маєток і вапняно-цегельний завод. 18 вересня, коли частини Червоної Армії наблизилися до Олешева, населення з хлібом-сіллю зустріло своїх визволителів.
Після визволення Олешева розгорнулося будівництво нового життя. Очолив тимчасовий селянський комітет селянин-бідняк, комуніст С. О. Король. Була створена комісія для розподілу поміщицької землі. Вона роздала безземельним і малоземельним селянам близько 300 га землі, хліб, худобу, інвентар з поміщицького маєтку. Державною власністю став вапняно-цегельний завод. Його першим директором призначили активного комуніста С. І. Сороку, головою заводського комітету профспілки обрано комуніста з 1919 року, одного з організаторів революційної боротьби в Олешеві Д. С. Нагірного.
З високим політичним піднесенням трудящі Олешева обрали депутатів до Народних Зборів Західної України. їхніми посланцями були С. І. Сорока, М. П. Стецько.
У грудні 1939 року в селі створили комсомольську організацію. Комуністи й комсомольці розгорнули роботу щодо колективізації сільського господарства. Спочатку організували ініціативну групу, до неї ввійшли найбільш активні бідняки й середняки. Тим часом депутата сільської Ради П. М. Коваль послали на сільськогосподарську виставку в Москву. По приїзді вона часто виступала перед трудящими села і району, розповідала про досягнення колгоспного господарства в СРСР, закликала селян об'єднуватися в колгоспи. Весною 1941 року в селі заснували колгосп «За соціалістичну перемогу». Він об'єднував 60 селянських господарств. Керувати артіллю доручили біднякові П. І. Лесику.
Для більш раціонального використання робочої сили й місцевої сировини в Олешеві побудували гіпсовий завод.
Одночасно відбувалися докорінні зміни в галузі культури й освіти. Трикласна школа ще восени 1939 року була перетворена в семирічну. Приміщення
Олешів
Сторінка 3 з 7
Комуністи особливу увагу звертали на пропагандистську діяльність серед робітників Олешівського вапняного заводу. Умови праці на цьому підприємстві були надзвичайно важкі: ненормований робочий день (працювали по 12 і більше годин на добу), низька заробітна плата, фізичні покарання. Під проводом комуністів трудящі заводу все частіше виступали проти визиску. В 1932, 1933, 1935, 1937 роках на заводі відбувалися страйки. Страйкарі вимагали скорочення робочого дня, підвищення Внаслідок тривалої боротьби робітники вапняного заводу 1937 року добилися підписання колективного договору, за яким встановлювався 8-годинний робочий день, на 5 проц. підвищувалася заробітна плата, адміністрації заборонялося звільняти робітників без згоди комітету профспілки. У квітні 1938 року строк дії договору закінчувався, і власники підприємства поновити його відмовилися. Тоді робітники оголосили загальний страйк. Адміністрація зразу ж викликала жандармів, а з сусіднього села Буківної привезли штрейкбрехерів. Дирекція заводу і жандарми всіляко намагалися спровокувати сутички між робітниками та штрейкбрехерами. Проте робітники тримались організовано і провокації не піддалися. Власті вдалися до інших методів насильства: вони заарештували членів профспілкового комітету і найактивніших страйкарів, віддавши їх до суду. Тлумацький суд засудив 14 чоловік до трирічного тюремного ув'язнення, а 28 чоловік - від 1 до 3-х місяців.
У 1938 році робітники Олешівського й Нижнівського вапняних заводів з ініціативи комуністів вийшли на першотравневу демонстрацію. Під червоними прапорами, з оркестром, співаючи революційних пісень, демонстранти крокували вулицями сіл Олешева й Нижнева. Їх вітали місцеві жителі.
Комуністи викривали антинародну суть реакційної діяльності українських буржуазних націоналістів. Завдяки цій боротьбі вплив націоналістів на трудящі маси з кожним роком зменшувався. Це привело до розвалу націоналістичної організації «Луг», що діяла в Олешеві. А масова молодіжна організація «Каменяр» й читальня «Просвіти», які спочатку перебували під впливом націоналістів, повністю перейшли на бік комуністів.
Радісні дні настали для трудящих Олешева у вересні 1939 року. Ще до приходу радянських військ у селі створили бойовий загін, який взяв під свою охорону поміщицький маєток і вапняно-цегельний завод. 18 вересня, коли частини Червоної Армії наблизилися до Олешева, населення з хлібом-сіллю зустріло своїх визволителів.
Після визволення Олешева розгорнулося будівництво нового життя. Очолив тимчасовий селянський комітет селянин-бідняк, комуніст С. О. Король. Була створена комісія для розподілу поміщицької землі. Вона роздала безземельним і малоземельним селянам близько 300 га землі, хліб, худобу, інвентар з поміщицького маєтку. Державною власністю став вапняно-цегельний завод. Його першим директором призначили активного комуніста С. І. Сороку, головою заводського комітету профспілки обрано комуніста з 1919 року, одного з організаторів революційної боротьби в Олешеві Д. С. Нагірного.
З високим політичним піднесенням трудящі Олешева обрали депутатів до Народних Зборів Західної України. їхніми посланцями були С. І. Сорока, М. П. Стецько.
У грудні 1939 року в селі створили комсомольську організацію. Комуністи й комсомольці розгорнули роботу щодо колективізації сільського господарства. Спочатку організували ініціативну групу, до неї ввійшли найбільш активні бідняки й середняки. Тим часом депутата сільської Ради П. М. Коваль послали на сільськогосподарську виставку в Москву. По приїзді вона часто виступала перед трудящими села і району, розповідала про досягнення колгоспного господарства в СРСР, закликала селян об'єднуватися в колгоспи. Весною 1941 року в селі заснували колгосп «За соціалістичну перемогу». Він об'єднував 60 селянських господарств. Керувати артіллю доручили біднякові П. І. Лесику.
Для більш раціонального використання робочої сили й місцевої сировини в Олешеві побудували гіпсовий завод.
Одночасно відбувалися докорінні зміни в галузі культури й освіти. Трикласна школа ще восени 1939 року була перетворена в семирічну. Приміщення