Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В Олешеві відкрили клуб, бібліотеку. При клубі організували гуртки художньої самодіяльності, в роботі яких активну участь брала молодь. Селяни вперше побачили звукове кіно. Вони передплачували газети, журнали.
Та раптом грянула війна. З липня 1941 року фашисти зайняли Олешів. У селі вони запровадили кривавий окупаційний режим. Перших катувань зазнали голова колгоспу П. І. Лесик, голова сільської Ради С. О. Король та інші активісти. Після нелюдських знущань їх відправили на каторгу до Німеччини, в концентраційний табір. Окупанти грабували село. Колгоспну садибу вони перетворили на воєнізоване господарство, для якого у селян відбирали коней, худобу, вози, упряж, меблі і навіть посуд та одяг. Трудящих примушували працювати майже даром. За найменший непослух жорстоко карали. 110 жителів Олешева, в т. ч. 30 жінок, вивезли до Німеччини.
1941 року через велику повінь більшість селянських посівів загинула. Однак фашисти на це не зважали. Вони забрали у селян майже весь хліб та інші сільсько
господарські продукти. На селі розпочався страшний голод. Жителі Олешева вирушали до сусідньої Тернопільської області, де за речі намагалися виміняти продукти. Та коли вони верталися додому, на переправах через Дністер чатували поліцаї, які вилучали у них продукти, а затриманих відправляли до Німеччини. Навіть жорна для розтирання зерна відбирали у селян. Щоб не померти від голоду, люди зривали зелене колосся, хоч це загрожувало смертю. В Олешеві фашисти прилюдно розстріляли жителя сусіднього села Острині І. Г. Притуляка, в якого знайшли два снопи зеленого жита. Окупанти знищили 44 будинки, залізничну станцію, зірвали міст через річку Тлумачик. У селян відібрали майже всі вози, коні, 356 голів великої рогатої худоби.
Трудящі Олешева не мирилися з поневоленням, всіляко боролися проти окупантів. Вони саботували заходи фашистських властей: відмовлялися здавати теплий одяг, сільськогосподарські продукти, ухилялися від вивезення до Німеччини, допомагали радянським військовополоненим. 95 олешівців у лавах Червоної Армії билися на фронтах з ворогом. 37 чоловік були нагороджені орденами й медалями за бойові заслуги.
Наприкінці березня 1944 року частини 1-ї танкової бригади Червоної Армії вибили фашистів з Олешева. Проте в середині квітня ворогові вдалося знову захопити село. В липні 1944 року частини 1-ї гвардійської армії після запеклих боїв зламали опір фашистів і 25 липня визволили Олешів.
Однак фашистські прислужники -оунівські бандити і куркулі - ще довго силкувалися, щоб не допустити відновлення Радянської влади і відбудови господарства. Вони зруйнували вапняно-цегельний завод, спалили будівлі колгоспу, клуб, кіноапаратуру, замучили й кинули в криницю директора заводу П. І. Михайлюка, голову сільської Ради П. І. Лесика, директора вапняно-цегельного заводу І. В. Миронюка, його сина та дочку. Підлі зрадники на очах матері і шестирічної доньки застрелили колишнього голову сільради С. О. Короля, який повернувся з фашистської каторги.
В складних умовах боротьби з бандитами і розрухи трудящі поступово відроджували своє господарство. Радянська влада повернула селянам землю, відібрану окупантами. Відновилася робота клубу, бібліотеки. Хоч приміщення школи було напівзруйноване, а устаткування й приладдя зовсім знищені, заняття проходили нормально.
На початку 1948 року в селі створюється партійна організація. Комуністи спрямували свої зусилля на те, щоб відродити колгосп. Вони роз'яснювали селянам значення колективного господарювання, першими подали заяви до колгоспу. У грудні цього ж року сільськогосподарська артіль «За соціалістичну перемогу» об'єднувала вже 189 селянських господарств. У 1949 році Олешів став селом суцільної колективізації.
У перші роки свого існування артіль була відсталим господарством. Як відзначалося на партійних зборах, у листопаді 1950 року вона посідала останнє місце в районі з урожайності і розвитку тваринництва.
Долаючи труднощі, колгоспники рік у рік зміцнювали артільне господарство. Велику допомогу олешівцям подала Радянська держава. Тільки в 1949 році артіль одержала від держави понад 15 тис. крб. довгострокової позики для
Олешів
Сторінка 4 з 7
школи капітально відремонтували. Всі діти шкільного віку сіли за парти. В селі працювали вечірня школа і курси ліквідації неписьменності.В Олешеві відкрили клуб, бібліотеку. При клубі організували гуртки художньої самодіяльності, в роботі яких активну участь брала молодь. Селяни вперше побачили звукове кіно. Вони передплачували газети, журнали.
1941 року через велику повінь більшість селянських посівів загинула. Однак фашисти на це не зважали. Вони забрали у селян майже весь хліб та інші сільсько
господарські продукти. На селі розпочався страшний голод. Жителі Олешева вирушали до сусідньої Тернопільської області, де за речі намагалися виміняти продукти. Та коли вони верталися додому, на переправах через Дністер чатували поліцаї, які вилучали у них продукти, а затриманих відправляли до Німеччини. Навіть жорна для розтирання зерна відбирали у селян. Щоб не померти від голоду, люди зривали зелене колосся, хоч це загрожувало смертю. В Олешеві фашисти прилюдно розстріляли жителя сусіднього села Острині І. Г. Притуляка, в якого знайшли два снопи зеленого жита. Окупанти знищили 44 будинки, залізничну станцію, зірвали міст через річку Тлумачик. У селян відібрали майже всі вози, коні, 356 голів великої рогатої худоби.
Трудящі Олешева не мирилися з поневоленням, всіляко боролися проти окупантів. Вони саботували заходи фашистських властей: відмовлялися здавати теплий одяг, сільськогосподарські продукти, ухилялися від вивезення до Німеччини, допомагали радянським військовополоненим. 95 олешівців у лавах Червоної Армії билися на фронтах з ворогом. 37 чоловік були нагороджені орденами й медалями за бойові заслуги.
Наприкінці березня 1944 року частини 1-ї танкової бригади Червоної Армії вибили фашистів з Олешева. Проте в середині квітня ворогові вдалося знову захопити село. В липні 1944 року частини 1-ї гвардійської армії після запеклих боїв зламали опір фашистів і 25 липня визволили Олешів.
Однак фашистські прислужники -оунівські бандити і куркулі - ще довго силкувалися, щоб не допустити відновлення Радянської влади і відбудови господарства. Вони зруйнували вапняно-цегельний завод, спалили будівлі колгоспу, клуб, кіноапаратуру, замучили й кинули в криницю директора заводу П. І. Михайлюка, голову сільської Ради П. І. Лесика, директора вапняно-цегельного заводу І. В. Миронюка, його сина та дочку. Підлі зрадники на очах матері і шестирічної доньки застрелили колишнього голову сільради С. О. Короля, який повернувся з фашистської каторги.
В складних умовах боротьби з бандитами і розрухи трудящі поступово відроджували своє господарство. Радянська влада повернула селянам землю, відібрану окупантами. Відновилася робота клубу, бібліотеки. Хоч приміщення школи було напівзруйноване, а устаткування й приладдя зовсім знищені, заняття проходили нормально.
На початку 1948 року в селі створюється партійна організація. Комуністи спрямували свої зусилля на те, щоб відродити колгосп. Вони роз'яснювали селянам значення колективного господарювання, першими подали заяви до колгоспу. У грудні цього ж року сільськогосподарська артіль «За соціалістичну перемогу» об'єднувала вже 189 селянських господарств. У 1949 році Олешів став селом суцільної колективізації.
У перші роки свого існування артіль була відсталим господарством. Як відзначалося на партійних зборах, у листопаді 1950 року вона посідала останнє місце в районі з урожайності і розвитку тваринництва.
Долаючи труднощі, колгоспники рік у рік зміцнювали артільне господарство. Велику допомогу олешівцям подала Радянська держава. Тільки в 1949 році артіль одержала від держави понад 15 тис. крб. довгострокової позики для