Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Вкрай несприятливими були житлові умови робітників та ремісників. Чинш за найм однієї кімнати в 1883 році дорівнював 150 золотих римських, що перевищувало річні доходи низькооплачуваних категорій населення. Тому значна частина трудящих змушена була жити в підвалах та інших приміщеннях, які не відповідали найелементарнішим санітарно-гігієнічним вимогам. Сотні робітників та їх сім'ї, не маючи житла в центрі міста, шукали собі притулок на його околицях, у занедбаних будинках, складах тощо.
На плечах робітників та інших верств трудового населення міста лежав ще тяжкий податковий тягар. Вони зобов'язані були сплачувати податки не тільки державі, а й магістрату. До міської казни надходило також 50 проц. грошей від т. зв. споживчого податку - продажу горілки та пива і 30 проц.- від м'яса. Обтяження жителів міста прямими й посередніми податками на користь магістрату збільшилося з 61 940 крон у 1886 році до 443 410 крон у 1911 році.
Міська біднота по суті не мала можливості користуватися медичною допомогою. Та й лікувальних закладів було мало. Крім військового госпіталю, в Станіславі існували тільки 2 лікувально-медичні заклади. В 1842 році відкрили загальний окружний госпіталь, а з 1845 року почала працювати єврейська лікарня на 50 ліжок. Один лікар припадав більш як на 1100 жителів міста, не враховуючи сільського населення округу, де медичних працівників взагалі не було. В 1857 році окружна лікарня обслужила тільки 1112 хворих, які заплатили за стаціонарну допомогу пересічно
по 13 золотих ринських. Відсутність безплатного кваліфікованого лікування, нужда, важкі умови праці - все це призводило до поширення серед трудящих різних хвороб, до великої смертності, особливо серед дітей. 1910 року в Станіславі народилася 841 дитина, а померло того ж року 333 дітей віком до 5 років.
Розвиток капіталізму якоюсь мірою сприяв зростанню освіти. Найдавнішим середнім навчальним закладом у Станіславі була державна польська гімназія, відкрита 1784 року на базі колишнього єзуїтського колегіуму. З 1874 року трикласну реальну школу було перетворено в семикласну з польською мовою навчання. У 1885 році розпочала роботу восьмикласна польська жіноча школа, розрахована виключно для панівних класів.
Для підготовки вчителів початкових шкіл у місті 1871 року заснували державну, а в 1909доці приватну жіночу учительські семінарії з польською та українською мовою викладання. За програмою семінарії а.і.893 року працював польський приватний т. зв. вищий науковий інститут. За 12 років він випустив 237 педагогів. Річна плата за навчання тут становила 119 золотих ринських. Зрозуміло, що здобути середню, а тим більше вищу освіту, могли лише діти заможних верств населення.
Дальший розвиток промислового й кустарного виробництва потребував кваліфікованих кадрів. У 1883 році відкрили двокласну ремісничу школу, де навчалося близько 150 учнів. Вона готувала ковалів, слюсарів, бляхарів, годинникарів, кравців, токарів та інших спеціалістів. Наступного року розпочалося навчання в школі для підготовки майстрів обробки дерева.
Тяжке матеріальне становище трудящих обмежувало їх можливості вчити своїх дітей навіть елементарної грамоти. Внаслідок цього 57 проц. усього населення міста в 1880 році було неписьменним.
Здійснюючи денаціоналізацію українського населення, польська шляхта й австрійські власті всіляко гальмували розвиток української мови й культури. Тільки в 1906 році українське населення дістало від австро-угорського уряду дозвіл на відкриття державної гімназії з українськю-мовою викладанняд проти реакційної системи народної освіти виступали представники демократичної інтелігенції. В 1912 році вони розповсюдили серед учнів другої державної гімназії анкету з вимогою реорганізувати існуючу шкільну мережу.
В Станіславі вчилися й працювали відомі діячі прогресивної інтелігенції. З 1824 по 1830 рік тут у гімназії навчався поет І. М. Вагилевич. У гімназії викладав історик Ю. А. Целевич (1843-1892). Уперше в українській історіографії він досліджував рух опришків, викривав у своїх працях
Івано-Франківськ
Сторінка 5 з 21
меншу заробітну плату, ніж у австрійських областях. Навіть у пересічному обчисленні середній доход одного жителя Станіслава в 1886 році не перевищував 37 золотих ринських. Ця сума свідчила про великі нестатки трудящих. На плечах робітників та інших верств трудового населення міста лежав ще тяжкий податковий тягар. Вони зобов'язані були сплачувати податки не тільки державі, а й магістрату. До міської казни надходило також 50 проц. грошей від т. зв. споживчого податку - продажу горілки та пива і 30 проц.- від м'яса. Обтяження жителів міста прямими й посередніми податками на користь магістрату збільшилося з 61 940 крон у 1886 році до 443 410 крон у 1911 році.
Міська біднота по суті не мала можливості користуватися медичною допомогою. Та й лікувальних закладів було мало. Крім військового госпіталю, в Станіславі існували тільки 2 лікувально-медичні заклади. В 1842 році відкрили загальний окружний госпіталь, а з 1845 року почала працювати єврейська лікарня на 50 ліжок. Один лікар припадав більш як на 1100 жителів міста, не враховуючи сільського населення округу, де медичних працівників взагалі не було. В 1857 році окружна лікарня обслужила тільки 1112 хворих, які заплатили за стаціонарну допомогу пересічно
по 13 золотих ринських. Відсутність безплатного кваліфікованого лікування, нужда, важкі умови праці - все це призводило до поширення серед трудящих різних хвороб, до великої смертності, особливо серед дітей. 1910 року в Станіславі народилася 841 дитина, а померло того ж року 333 дітей віком до 5 років.
Розвиток капіталізму якоюсь мірою сприяв зростанню освіти. Найдавнішим середнім навчальним закладом у Станіславі була державна польська гімназія, відкрита 1784 року на базі колишнього єзуїтського колегіуму. З 1874 року трикласну реальну школу було перетворено в семикласну з польською мовою навчання. У 1885 році розпочала роботу восьмикласна польська жіноча школа, розрахована виключно для панівних класів.
Для підготовки вчителів початкових шкіл у місті 1871 року заснували державну, а в 1909доці приватну жіночу учительські семінарії з польською та українською мовою викладання. За програмою семінарії а.і.893 року працював польський приватний т. зв. вищий науковий інститут. За 12 років він випустив 237 педагогів. Річна плата за навчання тут становила 119 золотих ринських. Зрозуміло, що здобути середню, а тим більше вищу освіту, могли лише діти заможних верств населення.
Дальший розвиток промислового й кустарного виробництва потребував кваліфікованих кадрів. У 1883 році відкрили двокласну ремісничу школу, де навчалося близько 150 учнів. Вона готувала ковалів, слюсарів, бляхарів, годинникарів, кравців, токарів та інших спеціалістів. Наступного року розпочалося навчання в школі для підготовки майстрів обробки дерева.
Тяжке матеріальне становище трудящих обмежувало їх можливості вчити своїх дітей навіть елементарної грамоти. Внаслідок цього 57 проц. усього населення міста в 1880 році було неписьменним.
Здійснюючи денаціоналізацію українського населення, польська шляхта й австрійські власті всіляко гальмували розвиток української мови й культури. Тільки в 1906 році українське населення дістало від австро-угорського уряду дозвіл на відкриття державної гімназії з українськю-мовою викладанняд проти реакційної системи народної освіти виступали представники демократичної інтелігенції. В 1912 році вони розповсюдили серед учнів другої державної гімназії анкету з вимогою реорганізувати існуючу шкільну мережу.
В Станіславі вчилися й працювали відомі діячі прогресивної інтелігенції. З 1824 по 1830 рік тут у гімназії навчався поет І. М. Вагилевич. У гімназії викладав історик Ю. А. Целевич (1843-1892). Уперше в українській історіографії він досліджував рух опришків, викривав у своїх працях