Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Печеніжин

Сторінка 3 з 8
Селяни Печеніжина на знак скасування панщини спорудили кам'яний хрест із написом: «Сіє знаменіє хрестное во пам'ять свободи і знесення панщини з дня
З мая 1848 г.», вважаючи, що навіки поховали свою неволю. Але становище їх від цього не стало кращим. Вони не тільки не одержали землі, але й втратили пасовища та ліси і ще довго перебували в кабальній залежності від держави.

Після реформи 1848 року класове розшарування селян прискорилося. На 612 селянських господарств у Печеніжині припадало 3553 морги землі, в т. ч. 3216 моргів лук, 292 морги городів, близько 45 моргів пасовиськ. На кожне в середньому - по 6 моргів землі. 106 халупників її зовсім не мали, а тим часом 8 куркульських господарств володіли ділянками по 30 і більше моргів. У 80-х роках XIX ст. на кожне селянське господарство припадало пересічно по 4,2 морга землі.
1872 року в Слободі-Рунгурській було відкрито поклади нафти. Перші шиби, де вручну видобували нафту, заклали в 1875 році. На початку 80-х років завдяки застосуванню парової машини та глибинного буріння видобуток почав різко збільшуватися3 В 1882 році в Печеніжині побудовано нафтопереробний завод, на якому працювало близько 500 робітників і службовців. У другій половині 80-х років Печеніжинський нафтопереробний завод був одним з найбільших в Австро-Угорщині. Він конкурував з кращими підприємствами Пешта і Фіуме. Кількість робітників за цей час майже подвоїлася. Завод очищав 600-1000 цнт нафтової ропи на добу.
Працювати доводилося за важких умов, бракувало техніки безпеки. Через вибухи газу та обрив канатів бували смертні випадки. Робочий день тривав 12 годин, а денна зарплата становила 50 крейцерів.
80-90-і роки XIX ст.- період найбільшого піднесення нафтовидобуткуїбіля Печеніжина. Його тоді називали містом мільйонерів. У 80-х роках було прокладено залізницю Коломия - Слобода-Рунгурська зі станцією в Печеніжині. Населення його значно зросло. Якщо в 1840 році в Печеніжині налічувалося 452 двори, то у 1880 році - вже 934 двори з 4670 жителями. З 1898 року Печеніжин став центром повіту, до якого входило 21 село.
Рівень освіти трудящого населення Печеніжина залишався дуже низьким. Тільки 1894 року замість тривіальної була відкрита 4-класна школа, що повністю перебувала на утриманні громади. В 1902 році її перетворено на 5-класну школу, в якій навчалось до 500 учнів. В 1906/07 навчальному році 50 проц. дітей шкільного віку залишалося поза школою.
Трудящі мешкали в курних хатах, що тулилися одна до одної. Через скупченість будинків та брак протипожежних засобів чимало лиха завдавали пожежі. Лише 1889 року згоріло 150 будинків по Рунгурській вулиці та на Ринку.
Вулиці було занедбано. Тільки 1899 року збудовано перші кам'яні водостоки (153 м) та забруковано 413 кв. метрів.
Медична допомога була вкрай незадовільною. Увесь повіт обслуговували 1 державний, 2 приватні лікарі та 2 акушерки. Працювала приватна аптека. Бідняки ставали жертвами різних інфекційних хвороб та епідемій. В Печеніжині 1899 року зроблено щеплення проти віспи тільки 41 дитині, а померло в цьому ж році від неї 45 дітей. Тоді ж смертність печеніжинців від холери становила
12 чол. на 100 чол. населення. Багато людей гинуло від туберкульозу, скарлатини. Високою була дитяча смертність, особливо від дифтерії.
В кінці XIX - на початку XX ст. капіталістичний визиск трудящих Печеніжина посилився. Селяни, маючи невеличкі клаптики землі, в середньому по 3,2 морга на двір, ледь животіли. Найкращі землі загарбали куркулі, церква та орендарі. Куркулі, що орендували церковні й державні землі, нещадно експлуатували селянську бідноту. Тягар податків, куркульська й лихварська кабала вели до повного зубожіння основної маси селян. Тільки в 1910-1912 рр. в Печеніжині за невчасну сплату селянами позики українському іпотечному банку 10 господарств було продано з публічних торгів. Дрібні напівкустарні підприємства не могли забезпечити мешканців Печеніжина роботою. Обезземелена селянська біднота емігрувала за кордон, шукала заробітків на лісорозробках у Карпатах, в поміщицьких маєтках усього краю.
Під впливом революційних подій у Росії та піднесення страйкового руху в Галичині селяни також почали повставати на боротьбу. В серпні 1905 року жителі Печеніжина та навколишніх сіл домовилися не збирати врожай на


Дивиться також інші населені пункти району:

Сучасна карта - Печеніжин