Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
22 жовтня 1939 року відбулися вибори депутатів до Народних Зборів Західної України. Всі без винятку солотвинські виборці взяли участь у голосуванні, вони обрали депутатом Народних Зборів робітника М. П. Хімчака.
З перших днів встановлення Радянської влади докорінно змінилося життя Солотвина. За максимально короткий час ліквідовано безробіття, запроваджено 8-годинний робочий день і охорону праці. Швидко розгорнули свою роботу всі діючі підприємства, було організовано МТС, яка подавала
велику допомогу селянам сільськогосподарською технікою. Держава також асигнувала 70 тис. крб. бідняцьким господарствам району для купівлі худоби. 1940 року Солотвин став селищем міського типу.
Будуючи життя на соціалістичних засадах, передові робітники й селяни вступали до лав партії і комсомолу. Першу партійну організацію в селищі засновано в Солотвинському лісгоспі 1940 року. В ній налічувалося 6 комуністів.
Радянська влада створила всі умови для культурного зростання трудящих. Вже восени 1939 року в Солотвині запрацювала середня, а в Заріччі - семирічна школи. В січні 1940 року почалися заняття у вечірній школі, де навчалося без відриву від виробництва 220 робітників, селян і службовців. Крім того, на Заріччі при семирічці створили школу для неписьменних, яку відвідувало 120 чоловік. Міські вчителі стали активними пропагандистами соціалістичної культури, вели велику роботу, щоб залучити до навчання дітей-підлітків і молодь. У селищі відкрили клуб, бібліотеку, почала працювати кінопересувка.
Успішну соціалістичну перебудову селища перервала війна. На початку липня 1941 року Солотвин окупували німецько-фашистські війська. 5 травня 1942 року воніГ ув'язнили у станіславських тюрмах або переселили до гетто 1340 чоловік. У серпні цього ж року було розстріляно 30 радянських громадян, привезених з станіславської тюрми. На місці їх страти після війни встановлено меморіальну дошку. 189 місцевих жителів силоміць вивезли до Німеччини.
Але терор і залякування виявилися безсилими перед волею радянських людей. З початку війни у селищі діяла підпільна комсомольська організація з 8 чоловік на чолі з Й. М. Бергенфельдом. Комсомольці писали й розповсюджували листівки, в яких закликали населення саботувати розпорядження фашистських властей, допомагали ховатись тим, кому загрожували каторжні роботи в Німеччині.
Фашистські окупанти шукали підтримки в місцевого населення. Але ці намагання були марними: навіть ризикуючи життям, солотвинці не скорялися. Жителю Солотвина М. О. Костикові німецька адміністрація запропонувала служити в поліції. Коли ж він категорично відмовився, фашисти розстріляли патріота. Тільки невелика група зрадників пішла в загони українських буржуазних націоналістів і своєю жорстокістю в усьому наслідувала гітлерівців. Навесні 1944 року банда ОУН замучила 30 радянських активістів. Громадянку Гвоздецьку з трьома дітьми вони спалили живцем.
Через селище під час війни проходили ковпаківці. 19 липня 1943 року тут стався бій, в якому партизани знищили групу фашистів.
25 липня 1944 року наступаючі частини Червоної Армії вибили фашистів із Солотвина. Трудящі селища радо зустріли своїх визволителів і одразу взялися відбудовувати зруйноване господарство.
Вже 31 липня відбулося засідання районного комітету партії, на якому розглядалося питання про роботу відновлених радянських та господарських органів і громадських організацій. Комуністів у Солотвині на той час нараховувалось 19 чоловік. Вони разом з безпартійними радянськими активістами спрямували зусилля трудящих селища на відродження зруйнованого господарства. Відступаючи, фашисти знищили багато громадських будівель, промислових підприємств, понад 80 будинків жителів, каналізацію, спалили ковальський цех, електростанцію. До кінця 1944 року почали працювати лісопильний завод, промкомбінат, шевські та кравецькі майстерні. Особлива увага приділялася реконструкції цегельного заводу.
Солотвин
Сторінка 4 з 6
колишні члени КПЗУ: І. М. Загоровський (голова), І. М. Гладиш, М. М. Мацевич, П.Семанюк, Г. Райх та інші активісти.22 жовтня 1939 року відбулися вибори депутатів до Народних Зборів Західної України. Всі без винятку солотвинські виборці взяли участь у голосуванні, вони обрали депутатом Народних Зборів робітника М. П. Хімчака.
З перших днів встановлення Радянської влади докорінно змінилося життя Солотвина. За максимально короткий час ліквідовано безробіття, запроваджено 8-годинний робочий день і охорону праці. Швидко розгорнули свою роботу всі діючі підприємства, було організовано МТС, яка подавала
Будуючи життя на соціалістичних засадах, передові робітники й селяни вступали до лав партії і комсомолу. Першу партійну організацію в селищі засновано в Солотвинському лісгоспі 1940 року. В ній налічувалося 6 комуністів.
Радянська влада створила всі умови для культурного зростання трудящих. Вже восени 1939 року в Солотвині запрацювала середня, а в Заріччі - семирічна школи. В січні 1940 року почалися заняття у вечірній школі, де навчалося без відриву від виробництва 220 робітників, селян і службовців. Крім того, на Заріччі при семирічці створили школу для неписьменних, яку відвідувало 120 чоловік. Міські вчителі стали активними пропагандистами соціалістичної культури, вели велику роботу, щоб залучити до навчання дітей-підлітків і молодь. У селищі відкрили клуб, бібліотеку, почала працювати кінопересувка.
Успішну соціалістичну перебудову селища перервала війна. На початку липня 1941 року Солотвин окупували німецько-фашистські війська. 5 травня 1942 року воніГ ув'язнили у станіславських тюрмах або переселили до гетто 1340 чоловік. У серпні цього ж року було розстріляно 30 радянських громадян, привезених з станіславської тюрми. На місці їх страти після війни встановлено меморіальну дошку. 189 місцевих жителів силоміць вивезли до Німеччини.
Але терор і залякування виявилися безсилими перед волею радянських людей. З початку війни у селищі діяла підпільна комсомольська організація з 8 чоловік на чолі з Й. М. Бергенфельдом. Комсомольці писали й розповсюджували листівки, в яких закликали населення саботувати розпорядження фашистських властей, допомагали ховатись тим, кому загрожували каторжні роботи в Німеччині.
Фашистські окупанти шукали підтримки в місцевого населення. Але ці намагання були марними: навіть ризикуючи життям, солотвинці не скорялися. Жителю Солотвина М. О. Костикові німецька адміністрація запропонувала служити в поліції. Коли ж він категорично відмовився, фашисти розстріляли патріота. Тільки невелика група зрадників пішла в загони українських буржуазних націоналістів і своєю жорстокістю в усьому наслідувала гітлерівців. Навесні 1944 року банда ОУН замучила 30 радянських активістів. Громадянку Гвоздецьку з трьома дітьми вони спалили живцем.
Через селище під час війни проходили ковпаківці. 19 липня 1943 року тут стався бій, в якому партизани знищили групу фашистів.
25 липня 1944 року наступаючі частини Червоної Армії вибили фашистів із Солотвина. Трудящі селища радо зустріли своїх визволителів і одразу взялися відбудовувати зруйноване господарство.
Вже 31 липня відбулося засідання районного комітету партії, на якому розглядалося питання про роботу відновлених радянських та господарських органів і громадських організацій. Комуністів у Солотвині на той час нараховувалось 19 чоловік. Вони разом з безпартійними радянськими активістами спрямували зусилля трудящих селища на відродження зруйнованого господарства. Відступаючи, фашисти знищили багато громадських будівель, промислових підприємств, понад 80 будинків жителів, каналізацію, спалили ковальський цех, електростанцію. До кінця 1944 року почали працювати лісопильний завод, промкомбінат, шевські та кравецькі майстерні. Особлива увага приділялася реконструкції цегельного заводу.