Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
1930 рік до СІІТА, Канади й Аргентіни емігрувало 60 сімей солотвинців.
Промисловість у Солотвині за панської Польщі не розвивалася: на двох підприємствах, де випалювали цеглу, та двох тартаках працювало по 20-40 робітників. Робочий день тут тривав 12-14 годин, а плата за це була жалюгідною, особливо на лісорозробках.
Соціальний гніт тісно переплітався з національним. В Солотвинській семикласній школі основною мовою викладання була польська. Багато дітей через нестатки взагалі не відвідували школи. Серед 1200 робітників Солотвинського лісництва в 1937 році налічувалось 540 неписьменних.
Не дбали польські власті і про охорону здоров'я трудящих. У Солотвині не було жодної лікарні, працювало лише два приватних лікарі та дві акушерки, які обслуговували 22 навколишні населені пункти.
Трудящі Солотвина після окупації панською Польщею Західної України розгорнули боротьбу за свої права. Її очолював осередок КПЗУ, створений 1924 року. В ньому було тоді 9 комуністів, які розповсюджували серед населення Солотвина революційну літературу, брошури ЦК КПЗУ, журнали «Вікна», «Наша правда», листівки. У своїй роботі вони спиралися на прогресивні легальні громадські й політичні організації, а саме: «Сельроб», молодіжну організацію «Каменярі». Весною
1931 року в Солотвині засновано першу комсомольську «п'ятірку».
На початку 1927 року в Солотвині відбувся страйк робітників лісопилки, який організували комуністи й комсомольці. Страйкуючі добивалися підвищення заробітної плати й поліпшення умов праці, їх вимоги було частково задоволено.
Особливо активно боролися трудящі за свої виборчі права. В лютому 1928 року в Солотвині відбулися збори, присвячені виборам до польського сейму. Комуністи різко критикували внутрішню й зовнішню політику пілсудчиків, вимагали демократичного народного уряду. Поліція розігнала присутніх. Багатьох активістів, зокрема Д. К. Купчака і Ф. О. Микуляка, ув'язнили в станіславській тюрмі.
Результати виборів реакціонери сфальсифікували на користь урядових сил, об'єднаних в т. зв. блок безпартійних. Звістка про це обурила трудящих Солотвина. Шляхом опитування вони встановили: за список лівих партій голосувало понад 800 виборців, а за урядовий блок лише 118. На сторінках прогресивної преси було оголошено протест. Обурення трудящих Солотвина і всього Богородчанського повіту з приводу фальсифікації виборів було таке велике, що цим питанням змушена була зайнятися адміністративна комісія сейму, яка констатувала, що до першого виборчого списку «блок безпартійних» в повіті було дописано 5520 фальшивих голосів.
В процесі революційної боротьби посилювалася роль комуністичної організації, до якої вступали все нові передові робітники, селяни й прогресивна інтелігенція. В 1935 році члени Станіславського окружного комітету КПЗУ П. Майданський та секретар Солотвинського осередку КПЗУ І. Загоровський створили в Заріччі (тепер Солотвин) осередок КПЗУ, секретарем якого було обрано Г. М. Дрогобицького. До осередку входили комуністи П. В. Богославець, М. В. Богославець, І. В. Кобзей, М. І. Осипенко та інші. Поліція за допомогою таємних агентів намагалася вистежити комуністів. Інколи їй це вдавалось. У березні 1934 року заарештували 6 членів КПЗУ Солотвина, а в березні 1939 року - групу комсомольців.
С 22 вересня 1939 року до Солотвина вступили частини Червоної Армії. Ще до їх приходу тут під керівництвом комуністів було сформовано народну міліцію, начальником якої став комсомолець Г. Я. Шафер. Народна міліція роззброїла поліцію і взяла під охорону основні об'єкти та господарські споруди селища. В день вступу частин Червоної Армії відбулися збори, на яких обрано тимчасовий революційний комітет, до його складу входили
Солотвин
Сторінка 3 з 6
Поширеною формою експлуатації трудящих була державна монополія на сіль, сірники та інші промислові товари, які дорого коштували; ціни ж на сільськогосподарські продукти, навпаки, були дуже низькі. Тому не дивно, що багато жителів Солотвина, замість солі, вживали сировицю - розчин, який видобували в сусідньому селі Марковій. Вони користувалися домотканим одягом, ходили в постолах. Головними продуктами харчування були картопля й боби, хліб рідко потрапляв до хати бідного селянина. Багато селян і робітників Прикарпаття залишали свої оселі, шукаючи щастя в заморських капіталістичних країнах. Лише з 1925 по1930 рік до СІІТА, Канади й Аргентіни емігрувало 60 сімей солотвинців.
Промисловість у Солотвині за панської Польщі не розвивалася: на двох підприємствах, де випалювали цеглу, та двох тартаках працювало по 20-40 робітників. Робочий день тут тривав 12-14 годин, а плата за це була жалюгідною, особливо на лісорозробках.
Не дбали польські власті і про охорону здоров'я трудящих. У Солотвині не було жодної лікарні, працювало лише два приватних лікарі та дві акушерки, які обслуговували 22 навколишні населені пункти.
Трудящі Солотвина після окупації панською Польщею Західної України розгорнули боротьбу за свої права. Її очолював осередок КПЗУ, створений 1924 року. В ньому було тоді 9 комуністів, які розповсюджували серед населення Солотвина революційну літературу, брошури ЦК КПЗУ, журнали «Вікна», «Наша правда», листівки. У своїй роботі вони спиралися на прогресивні легальні громадські й політичні організації, а саме: «Сельроб», молодіжну організацію «Каменярі». Весною
1931 року в Солотвині засновано першу комсомольську «п'ятірку».
На початку 1927 року в Солотвині відбувся страйк робітників лісопилки, який організували комуністи й комсомольці. Страйкуючі добивалися підвищення заробітної плати й поліпшення умов праці, їх вимоги було частково задоволено.
Особливо активно боролися трудящі за свої виборчі права. В лютому 1928 року в Солотвині відбулися збори, присвячені виборам до польського сейму. Комуністи різко критикували внутрішню й зовнішню політику пілсудчиків, вимагали демократичного народного уряду. Поліція розігнала присутніх. Багатьох активістів, зокрема Д. К. Купчака і Ф. О. Микуляка, ув'язнили в станіславській тюрмі.
Результати виборів реакціонери сфальсифікували на користь урядових сил, об'єднаних в т. зв. блок безпартійних. Звістка про це обурила трудящих Солотвина. Шляхом опитування вони встановили: за список лівих партій голосувало понад 800 виборців, а за урядовий блок лише 118. На сторінках прогресивної преси було оголошено протест. Обурення трудящих Солотвина і всього Богородчанського повіту з приводу фальсифікації виборів було таке велике, що цим питанням змушена була зайнятися адміністративна комісія сейму, яка констатувала, що до першого виборчого списку «блок безпартійних» в повіті було дописано 5520 фальшивих голосів.
В процесі революційної боротьби посилювалася роль комуністичної організації, до якої вступали все нові передові робітники, селяни й прогресивна інтелігенція. В 1935 році члени Станіславського окружного комітету КПЗУ П. Майданський та секретар Солотвинського осередку КПЗУ І. Загоровський створили в Заріччі (тепер Солотвин) осередок КПЗУ, секретарем якого було обрано Г. М. Дрогобицького. До осередку входили комуністи П. В. Богославець, М. В. Богославець, І. В. Кобзей, М. І. Осипенко та інші. Поліція за допомогою таємних агентів намагалася вистежити комуністів. Інколи їй це вдавалось. У березні 1934 року заарештували 6 членів КПЗУ Солотвина, а в березні 1939 року - групу комсомольців.
С 22 вересня 1939 року до Солотвина вступили частини Червоної Армії. Ще до їх приходу тут під керівництвом комуністів було сформовано народну міліцію, начальником якої став комсомолець Г. Я. Шафер. Народна міліція роззброїла поліцію і взяла під охорону основні об'єкти та господарські споруди селища. В день вступу частин Червоної Армії відбулися збори, на яких обрано тимчасовий революційний комітет, до його складу входили