Сторінка 5 з 6
Широко розгорнулося й культурне будівництво. В цьому ж 1944 році запрацювали кінотеатр, клуб, середня школа. Почала виходити районна газета. Силами громадськості, особливо комсомольців, у 1945 році збудовано стадіон, закладено парк, очищеио від руїн селище. На шляху соціалістичних перетворень щоразу ставали українськ і буржуазні націоналісти, банди яких кривавим терором намагалися перешкодити відновленню Радянської влади у селищі. Вони закатували Д. О. Дерев'янка - комсомольця, інструктора райвиконкому, В. Сторожукінструктора райкому комсомолу, Д. Ю. Сенчака - секретаря селищної Ради депутатів трудящих
і його сім'ю, вчителя Ю. Волочанського та багатьох інших.
Долаючи труднощі, викликані війною, солотвинці зміцнювали економіку селища, будували нове життя. Серед галузей виробництва, характерних саме для Солотвина, перше місце належить підприємствам лісової та деревообробної промисловості.
З 1960 року у селищі знаходиться лісокомбінат Івано-Франківського тресту «Прикарпатліс». Це велике сучасне підприємство лісової промисловості, на якому трудяться понад 2 тисячі робітників та інженерно-технічних працівників. Лісокомбінату підпорядковані: Солотвинське, Порогівське, Гутянське, Межиріцьке, Сивульське, Росільнянське та Богородчанське лісництва, Дзвиняцький фанерний та меблевий цехи, Богородчанський бондарний цех, Солотвинський цех ширвжитку, механічна майстерня та допоміжні господарства в селах Молодкові, Росільній та Яблуньці.
Для цих підприємств характерний високий рівень механізації. Якщо раніше лісоруби орудували тільки сокирами й лучковими пилами, а деревину спускали
3 гір вручну, то тепер майже всі види робіт механізовано. На лісозаготівлях є 53 автомашини, 18 тракторів різних марок, 6 лебідок, 3 електропили, 38 бензопил,
4 автокрани.
За ці часи виросли нові люди, якими пишається підприємство. Це - бригадир комплексної лісозаготівельної бригади Порогівського лісопункту Л. О. Шляхтич, нагороджений орденом Леніна, ударники П. П. Гуменяк, М. М. Тимофій, В. М. Богославець та багато інших, які систематично перевиконують виробничі норми. Ім'я шофера І. Й. Купчака за дострокове виконання п'ятирічного плану вивезення деревини записано до обласної Книги Ленінської слави, воно - на обласній Дошці пошани.
Яскравим показником якісного зростання кадрів є поширення навчання серед робітників. В 1939-1940 рр. у Солотвинському лісництві не було жодного працівника з середньою освітою, 40 проц. лишалися неписьменними, решта мала початкову освіту. А тепер неписьменних вже давно у цьому колективі немає, на комбінаті 34 чоловіка здобули вищу освіту, 103 - спеціальну середню, багато робітників заочно навчається у вузах і технікумах.
Невпізнанно змінилися умови життя лісорубів. Горезвісні колиби сьогодні можна побачити хіба що на фотографіях. Для лісорубів побудовано 4 добре обладнаних гуртожитки, 4 їдальні, 10 магазинів, 4 клуби, 4 бібліотеки, 2 медпункти. Оздоровляються трудівники у будинку відпочинку на березі Чорного моря в районі Кароліна-Бугазу.
У зв'язку з наявністю покладів нафти і родовищ газу на Прикарпатті і, зокрема, в районі Солотвина, з 2 січня 1963 року організовано нафторозвідку для вивчення і доповнення геологічних карт краю. Цю роботу здійснюють Калуська й Солотвинська контори розвідувального буріння. Вони здійснили розвідувальне буріння на великій площі, відкрили значне родовище газу, здали в експлуатацію 15 нафтоі газосвердловин.
Серед солотвинських підприємств, відомих своєю доброю трудовою славою,- харчокомбінат, який почав діяти 1952 року. На комбінаті працює 110 робітників, багато з них зростали разом з виробництвом. І. Й. Корній вступив на комбінат
простим робітником, не маючи спеціальності. Він працював і вчився заочно у школі, закінчив технікум харчової промисловості, тепер - майстер цеху безалкогольних напоїв. Робітниця пекарського цеху, комсомолка О. М. Сапіжак прийшла на виробництво у 1968 році після закінчення Солотвинської середньої школи. О. М. Сапіжак навчається у Кам'янець-Подільському технікумі харчової промисловості, бере активну участь у
Дивиться також інші населені пункти району: