Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Болехів

Сторінка 3 з 8
У Болехові в 1884-1888 рр. частим гостем був Іван Франко, зокрема, він гостював у свого друга, відомого видавця В. Лукича (В. Л. Левицького). Згодом, після переїзду Н. І. Кобринської до Болехова, коло знайомих Франка в місті розширюється. Він бував тут по декілька разів на рік разом з дружиною і сином Андрієм. Український географ Г. Величко, родич Н. І. Кобринської, у своїх спогадах пише, що Франко «почасти був своєю людиною у Болехові». В Болехові проживає старенька племінниця
письменника - Р. О. Бабляк. Спільні сирави єднали Н. І. Кобринську з О. Ю. Кобилянською, яка часто відвідувала Болехів у 90-х роках XIX століття.
Перебуваючи на жіночому вічі в Стрию, у 1891 році до Болехова завітала Є. І. Ярошинська. Сюди у 90-х роках навідувався чеський етнограф Франтішек
Ржегорж, який робив етнографічні дослідження в околицях Стрия та Болехова, зокрема, вивчав залишки патріархальних родин у с. Тисові. Деякий час працював у Болехові відомий' український письменник Д. Я. Лукіянович. Він залишив цікаві спогади про розмови з І. Франком та Ф. Ржегоржем, в яких вони засуджували існуючий суспільний лад.
Як політичний емігрант з царської Росії перед першою світовою війною в Болехові перебував український скульптор М. О. Гаврилко, автор відомого проекту пам'ятника Т. Г. Шевченку для Києва. Навесні 1911 року болехівці мали можливість дивитися Гуцульський театр Г. М. Хоткевича, що гастролював по містах і селах Галичини. Досить часто бували у Болехові М. І. Павлик, його сестра Ганна та інші діячі, які гостювали у Н. Кобринської або вивчали місцевий фольклор. Наприкінці XIX і на початку XX ст. уславилися своєю майстерністю болехівські різьбярі по дереву. Стали відомими В. Василевський, І. А. Чміль. Син останнього В. І. Чміль нині майстер художнього цеху меблевого комбінату.
Під час першої світової війни місто дуже потерпіло. Почалася мобілізація до австро-угорської армії - і одразу ж нестало робочої сили. Деякі підприємства в місті закрилися, посівні площі скоротилися наполовину, лютував голод. Восени 1914 року Болехів зайняли російські війська, місто перетворилося на арену жорстоких боїв між російською та австро-угорською арміями, які точились аж до 15 червня 1915 року. Болехову було завдано великих збитків. Частина його зазнала руйнувань від артилерійських обстрілів; чимало будинків і підприємств, у т. ч. лісопильний завод, було спалено.
Між російськими солдатами і місцевим населенням встановлювалися дружні відносини. Багато жителів йшло добровільно в російську армію, щоб взяти участь у війні проти Австро-Угорщини. У червні 1915 року до міста повернулися австрійські війська. Почалися жорстокі репресії. У зв'язках з російським генеральним штабом було безпідставно звинувачено письменницю Н. Кобринську.
Звістка про революційні події, які розгорнулися в Росії у жовтні 1917 року, дуже швидко поширилася в місті. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції справила значний вплив на трудящих Болехова. Дії робітників стали більш організованими і наступальними. Особливою гостротою відзначався перший у Болехові страйк солеварів, що розпочався 26 серпня 1918 року.
Трудящі міста активно виступали проти уряду ЗУНР, який тримався тут з листопада 1918 по травень 1919 року, а згодом-і проти польських окупантів. У серпні 1920 року розвідувальні загони українського Червоного козацтва під командою В. М. Примакова, переслідуючи білополяків, підійшли до Болехова. Але частинам Червоної Армії довелося тоді відступити. Восени 1920 року окупанти запровадили жорстокий режим терору, класового й національного гноблення.
Місцеве населення не зносило безправ'я. 1920 року в Болехові виникають перші робітничі організації. На лісопильному заводі фірми «Гріфель» було створено профспілкову організацію, нею керував комітет на чолі з Є. В. Андрусишиним. Тоді ж прийнято резолюцію, в якій робітники під загрозою страйку настійно вимагали створити робітничі ради. Хоч поліція вдалася до арештів, вони продовжували боротьбу. Зростала профспілка:
наприкінці травня 1921 року в ній налічувалося 32 члени, а в кінці 1921 року - до 150 чоловік. У лютому 1921 року в Болехові вже діяла організація КПСГ. Комуністи очолили революційну боротьбу трудящих. Населення міста часто бойкотувало заходи окупантів: перепис населення 1921 року, вибори 1922 року. Лише 20 проц. виборців взяли тоді участь у голосуванні.


Сучасна карта - Поляниця