Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Болехів

комуністичні організації в другій половині 30-х років зазнають відчутних втрат. Але навіть за умов розпуску КПЗУ в липні 1938 року революційна діяльність не припинилась. У серпні, вересні й грудні 1938, а також у січні й лютому 1939 року знову страйкували робітники багатьох болехівських підприємств.
На кінець 30-х років Болехів залишався містечком з дрібною напівкустарною промисловістю. Поряд з підприємствами, такими, як лісозавод, де працювало понад 400 робітників, у Болехові 1938 року зареєстровано 7 бондарень, 19 майстерень вичинки шкіри, де налічувалось 140 робітників, 3 кушнірські майстерні, 2 гончарні з 7 робітниками. Кожен ремісник ще володів земельною ділянкою від 2 до 5 моргів землі.
1935 року в Болехові проживало 10 735 мешканців. Яку увагу приділяла панська Польща питанням поширення культури серед українського населення, свідчать такі факти. У 1923 році бібліотека читальні «Просвіти», організована ще 1910 року, мала лише 423 книги. А через 12 років у трьох читальнях було близько 800 книг. Сумну картину являли й інші ділянки громадського життя.
19 вересня 1939 року трудове населення Болехова радісно зустрічало воїнів 72-ї Туркестанської Червонопрапорної дивізії Червоної Армії. На міській площі відбувся 3-тисячний мітинг. Від імені трудящих на ньому виступили робітники, які щиро дякували Комуністичній партії і Радянському урядові за братню допомогу. Після визволення життя швидко налагоджувалося, було створено тимчасове управління, яке запровадило в місті революційний порядок. Всі промислові підприємства взято під охорону народної міліції. У грудні, після здійснення нового адміністративного поділу, тут розгорнули свою діяльність районні організації. Коли ж обрали міську Раду депутатів трудящих, тимчасове управління припинило роботу. Першим головою міської Ради став І. О. Власенко.
Почалося господарське й культурне будівництво. На базі кількох кустарних підприємств створено шкірзавод та промартілі «Перемога» і «22-річчя Червоної Армії», завершено часткову реконструкцію соляного, цегельного та нафтопереробного заводів. Робітники сільзаводу зустріли 23-і роковини Жовтня виконанням виробничого плану на 121 проц., вони були ініціаторами руху за зниження собівартості продукції. їх підтримали й інші підприємства. В місті відкрилися нові культосвітні заклади: в листопаді 1939 року запрацювали дві семирічні та чотири початкові школи, а з вересня 1940 року - клуб, кінотеатр, бібліотека. З січня 1940 року 27 медичних працівників районної лікарні обслуговували населення, яке раніше не мало безплатної медичної допомоги.
Коли Болехів опинився під чоботом німецько-фашистських окупантів (липень 1941 року), почався жорстокий терор і репресії проти радянських людей. Гітлерівці та їх прислужники вишукували тих, хто в свій час вітав перемогу Радянської влади у місті і брав участь у соціалістичних перетвореннях. Протягом 1941-1943 рр. окупанти знищили 4230 чоловік і вивезли на каторжні роботи до Німеччини з Болехова і навколишніх сіл 437 чоловік. Вони завдали місту величезної шкоди: майже повністю було зруйновано його центральну частину, а також лісозавод, ліспромгосп, нафтопереробне підприємство.
Партійні і радянські активісти, що залишилися на тимчасово окупованій території, пішли в глибоке підпілля. В умовах постійних переслідувань вони вели серед трудящих антифашистську агітацію, вселяли у них віру в неминучу поразку ворога. То була боротьба не на життя, а на смерть. В цій боротьбі полягли депутат Верховної Ради Української РСР М. І. Капець, депутат обласної Ради депутатів трудящих Т. М. Лопачук, комсомольці Й. М. Дуплеца, В. Й. Малендевич, всього біля 500 чоловік.
З болехівськими підпільниками підтримувала постійний зв'язок львівська організація «Народна гвардія» імені Івана Франка. Її члени В. Н. Сергованцев, Д. Є. Цибрух, Є. Перебийніс возили в Болехів газети й листівки, виконували різні завдання керівного центру. В лютому 1944 року після арешту у Львові ряду народногвардійців В. Н. Сергованцев переховувався у Болехові, де й перебував до приходу Червоної Армії. Звідти він часто їздив до Львова за газетами й листівками, які розповсюджував у місті.
Радянські патріоти докладали чимало зусиль, щоб зберегти народне добро, не допустити його знищення або вивезення окупантами. Під час відступу


Сучасна карта - Поляниця