Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
1940 року значно зріс випуск продукції брошнівських підприємств, зокрема лісопильний завод давав на третину більше продукції, ніж у попередньому році.
1940 рік для трудящих Брошнів-Осади був роком перших успіхів як в економічному, так і в культурному житті. Робітники лісопильного заводу ім. 17 вересня виконали виробничий план на 145 проц. Колективи деревообробного заводу імені С. К. Тимошенка (колишній завод фірми «Долина») та нафтопереробного також перевиконали виробничі плани. За ініціативою комсомольців часто проводилися суботники по озелененню та прибиранню територій. Цього року закінчено будівництво шкільного приміщення на 200 учнівських місць. Організовано розпочали роботу 170 культармійців по ліквідації неписьменності. Було відкрито клуб, бібліотеку. Створено гурток підвищення кваліфікації робітників при лісопильному заводі. Місцеві органи влади дбали про забезпечення робітників промисловими і продовольчими товарами.
В перші дні Великої Вітчизняної війни на заводі ім. С. К. Тимошенка був сформований збройний загін на чолі з О. Д. Соснівкером, до якого входили комуністи П. Хаїт, О. Соколов, Г. Юнгерман, І. Лендер і М. М. Вінтоняк. Всі вони, як один, влились у лави Червоної Армії і захищали Вітчизну від ворогів. 30 червня
1941 року в Брошнів-Осаду вдерлися німецько-угорські окупанти. Настали чорні дні для трудящих. Розпочались арешти і масові розстріли мирного населення, загинуло 98 громадян. Багатьох вивезли на німецьку каторгу. Молодь насильно забирали в робочі батальйони.
Брошнівські промислові підприємства стали власністю німецької фірми «Дельта» і управлялися військовою адміністрацією. Робітники на заводах були зведені до становища рабів, працювали майже задарма. Керівні посади займали місцеві німці та українські націоналісти, які з робітниками поводились грубо і за найменшу провину били й катували. Робітники чинили опір окупантам. Вони працювали аби день до вечора, псували машини. У вересні 1943 року робітники підпалили бензоколонку, а в листопаді - спалили розпилювальний цех. Все це привело до різкого скорочення випуску продукції.
Коли ж, втікаючи під ударами частин Червоної Армії, німецькі фашисти та їх прихвосні - українські буржуазні націоналісти - хотіли зруйнувати заводи у Брошнів-Осаді та вивезти краще устаткування, патріоти не допустили цього. Ф. Й. Вінтон, М. Гладенький, М. П. Курташ, І. М. Музичин заховали паси, електромотори, пили та інше цінне устаткування в колодязі на території заводу. 30 липня 1944 року селище було визволено Червоною Армією.
Населення, пригнічене трирічною окупацією, з радістю вітало бійців-визволителів. Знову в селищі завирувало життя - робітники швидко відбудували зруйновані цехи заводів, житлові будинки, відремонтували вузькоколійну залізницю, що забезпечувала підприємства сировиною. Працювали під лозунгом: «Все для перемоги!». В лавах Червоної Армії мужньо билися з ворогом понад 200 мешканців селища. На перешкоді відбудови зруйнованого господарства намагалися стати недобитки - українські буржуазні націоналісти. Вони залякували населення, вдавалися до звірячої розправи з людьми. Жителі селища з допомогою органів Радянської влади розгромили бандитів. У боротьбі з бандерівцями зростала політична свідомість молоді. В цій благородній справі особливо відзначились активісти Федір Чепіль, Іван Дудка, Марія Капустяник, Теодор Данилюк, Іван Музичин та інші.
Долинська районна парторганізація мобілізувала трудящих на відбудову промислових підприємств, організувала соціалістичне змагання за дострокове виконання четвертої п'ятирічки, влаштовувала недільники і суботники на підприємствах. На місцеві підприємства прибуло багато спеціалістів із східних областей України. З промислових центрів країни надходило устаткування. Завдяки цьому вже в 1947 році випуск промислової продукції досяг рівня довоєнного 1940 року. Одночасно налагоджувалася робота підприємств громадського харчування, комунальних і культурно-освітніх закладів. У вересні 1944 року почали працювати семирічна школа,
Брошнів-Осада
Сторінка 3 з 6
Робітники лісопильного заводу ім. 17 вересня розгорнули соціалістичне змагання на честь виборів до Верховної Ради СРСР. 24 березня 1940 року вони віддали свої голоси за М. О. Семанишина - селянина з с. Пійла Калуського району, який за Радянської влади став державним діячем.1940 року значно зріс випуск продукції брошнівських підприємств, зокрема лісопильний завод давав на третину більше продукції, ніж у попередньому році.
В перші дні Великої Вітчизняної війни на заводі ім. С. К. Тимошенка був сформований збройний загін на чолі з О. Д. Соснівкером, до якого входили комуністи П. Хаїт, О. Соколов, Г. Юнгерман, І. Лендер і М. М. Вінтоняк. Всі вони, як один, влились у лави Червоної Армії і захищали Вітчизну від ворогів. 30 червня
1941 року в Брошнів-Осаду вдерлися німецько-угорські окупанти. Настали чорні дні для трудящих. Розпочались арешти і масові розстріли мирного населення, загинуло 98 громадян. Багатьох вивезли на німецьку каторгу. Молодь насильно забирали в робочі батальйони.
Брошнівські промислові підприємства стали власністю німецької фірми «Дельта» і управлялися військовою адміністрацією. Робітники на заводах були зведені до становища рабів, працювали майже задарма. Керівні посади займали місцеві німці та українські націоналісти, які з робітниками поводились грубо і за найменшу провину били й катували. Робітники чинили опір окупантам. Вони працювали аби день до вечора, псували машини. У вересні 1943 року робітники підпалили бензоколонку, а в листопаді - спалили розпилювальний цех. Все це привело до різкого скорочення випуску продукції.
Коли ж, втікаючи під ударами частин Червоної Армії, німецькі фашисти та їх прихвосні - українські буржуазні націоналісти - хотіли зруйнувати заводи у Брошнів-Осаді та вивезти краще устаткування, патріоти не допустили цього. Ф. Й. Вінтон, М. Гладенький, М. П. Курташ, І. М. Музичин заховали паси, електромотори, пили та інше цінне устаткування в колодязі на території заводу. 30 липня 1944 року селище було визволено Червоною Армією.
Населення, пригнічене трирічною окупацією, з радістю вітало бійців-визволителів. Знову в селищі завирувало життя - робітники швидко відбудували зруйновані цехи заводів, житлові будинки, відремонтували вузькоколійну залізницю, що забезпечувала підприємства сировиною. Працювали під лозунгом: «Все для перемоги!». В лавах Червоної Армії мужньо билися з ворогом понад 200 мешканців селища. На перешкоді відбудови зруйнованого господарства намагалися стати недобитки - українські буржуазні націоналісти. Вони залякували населення, вдавалися до звірячої розправи з людьми. Жителі селища з допомогою органів Радянської влади розгромили бандитів. У боротьбі з бандерівцями зростала політична свідомість молоді. В цій благородній справі особливо відзначились активісти Федір Чепіль, Іван Дудка, Марія Капустяник, Теодор Данилюк, Іван Музичин та інші.
Долинська районна парторганізація мобілізувала трудящих на відбудову промислових підприємств, організувала соціалістичне змагання за дострокове виконання четвертої п'ятирічки, влаштовувала недільники і суботники на підприємствах. На місцеві підприємства прибуло багато спеціалістів із східних областей України. З промислових центрів країни надходило устаткування. Завдяки цьому вже в 1947 році випуск промислової продукції досяг рівня довоєнного 1940 року. Одночасно налагоджувалася робота підприємств громадського харчування, комунальних і культурно-освітніх закладів. У вересні 1944 року почали працювати семирічна школа,