Сторінка 5 з 8
волокна (конопель, льону), шерсті, шили сорочки. У селі діяли 2 млини, 2 олійниці, працювали 2 шевці, кравець, кушнір, 2 стельмахи, 4 ковалі4, кілька ткачів, килимарів (останні виробляли килими на замовлення скупщиків). Чоловіки були зайняті переважно на лісових роботах. Жили лісоруби у колибах, харчувалися кулешею і бринзою. В період економічної кризи заробітки лісорубів зменшувались.
Бідняки не могли прожити з свого господарства і, шукаючи заробітку, емігрували до Франції, у США, Канаду, виїжджали на сезонні роботи в Румунію, Закарпаття, де лише 1929 року працювало 56 сезонників, 1930 року - 405.
Правлячі кола буржуазно-поміщицької Польщі намагалися полонізувати українське населення. Політиці ополячення українське населення чинило рішучий опір. У 1931 році в Нижньому Березові мешкало 1498 українців і 334 поляки. Та незважаючи на це, уряд запровадив у школі навчання польською мовою. Тоді селяни стали посилати дітей не в державну, а в трикласну приватну українську школу, що існувала з 1926 року на кошти батьків. У 1928-1929 рр. уряд тричі закривав українську приватну школу. Жителі села змушені були відрядити свого односельчанина І. М. Стромецького до Варшави, в міністерство освіти, з вимогою відновити українську школу. Лише після довгої тяганини, завдяки наполегливості селян школу знову відкрили.
Незважаючи на переслідування, в селі працювала читальня (в 1928 році вона мала 342 книжки), гуртки художньої самодіяльності при народному домі, загальноосвітні, сільськогосподарські, кооперативні, а також куховарські курси.
В народному домі перед селянами з доповідями на політичні, економічні й культурно-освітні теми не раз виступали українські письменники Я. Галан, А. Крушельницький та його син, поет і мистецтвознавець І. Крушельницький. А. Крушельницький, який в 1927-1932 рр. приїздив до Нижнього Березова з своєю сім'єю на літній відпочинок, зібрав тут матеріали для повісті «Рубають ліс».
10 липня 1927 року в селі відбулися збори з участю 500 селян, присвячені виборам до місцевого самоврядування. На зборах виступала громадська діячка, письменниця М. Крушельницька. Активну агітацію за народних кандидатів С. В. Букатчука, П. Д. Остафійчука та інших вели сельробовці А. Кузич, М. Симчич під час виборів до сейму 1928 року.
Поліція жорстоко карала тих діячів, які закликали трудящих боротися проти соціального й національного гноблення. Найбільш пильно слідкувала поліція за діяльністю видатного письменника Я. Галана. Вперше у Нижній Березів Я. Галан приїхав улітку 1927 року на запрошення декламатора Ю. Геника, з яким він вчився в Краківському університеті. Літні місяці 1927-1928 рр. Я. Галан жив у селянина С. Геника. Тут письменник познайомився з сільською дівчиною А. І. Геник і з нею одружився. З цього часу і до 1941 року Галан майже кожного року приїжджав у Нижній Березів. А з вересня 1932 року по 17 червня 1935 року проживав постійно у свого тестя І. Геника. В селі він написав твори «Говорить Відень», «Мертві борються», «Оповідання Василя», «Під Рокитами». Як неодноразово повідомляла поліція, Я. Галан вів у селі комуністичну агітацію, створив комітет допомоги голодуючим і гурток МОДРу.
Помічниками Я. Галана в революційній діяльності були члени КПЗУ А. С. Кузич, П. А. Перцович з сусіднього села Верхнього Березова, члени і співчуваючі «Сельроб-єдності» І. М. Стромецький, А. І. Геник, І. Ю. Симчич, Андрій, Володимир, Софія і Любов Генсьорські. Вони читали й давали іншим нелегальні комуністичні журнали та газети з Радянської України, різні прогресивні видання. Поліція не раз робила обшуки у Я. Галана, а в 1934 році він просидів у яблунівській тюрмі 6 тижнів. У червні 1935 року Я. Галан виїхав до Львова. Кожен свій приїзд у Нижній Березів письменник мусив реєструвати у поліції.
Трудящі села свято бережуть місця, пов'язані з діяльністю полум'яного письменника-комуніста. На будинку, де жив Я. Галан, встановлена меморіальна
дошка. Перебування в селі видатних людей сприяло пожвавленню культурного життя, активізувало революційну боротьбу селян.
Дивиться також інші населені пункти району: