Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Рудники

прав. Цісарсько-королівська комісія в акті від 22 червня 1855 року записала, що пасовище є власністю І. Мойси.
Багато селян не знало грамоти. Початкову школу на кошти громади побудували лише 1875 року. Умови навчання були важкі: дітям часто не вистачало книг, зошитів, замість чорнила доводилось користуватися бузиновим соком.
Гнівом і ненавистю палали серця селян проти сваволі поміщика І. Мойси, який нещадно експлуатував бідноту. Коли цього всевладного барона урядові кола та поміщики 1889 року висунули кандидатом у депутати до галицького сейму, рудниківські трударі першими в Снятинському повіті розгорнули широку агітацію проти нього. Учень Коломийської гімназії Є. Калитовський записав у Рудниках з уст народу сатиричну «Думу про вибори в Снятинському повіті року божого 1889»,
спрямовану проти барона Мойси. Її розповсюдили по всіх селах повіту в кількох варіантах. Цей твір, зокрема, використовували у своїх передвиборних виступах учні гімназії В. Стефаник, Лесь Мартович, В. Равлюк. їх агітаційна робота дала чудові результати. Депутатом до галицького сейму від Снятинського повіту було обрано не рудниківського барона Мойсу, а народного посланця К. С. Гаморака з села Стецевої.
Село поступово зростало. У 1858 році тут налічувалося 1136 чоловік, у 1900 - 15222. Одночасно поглиблювалося класове розшарування. Бідні селяни, яких ставало все більше, залишали Рудники, шукаючи заробітку в містах. Добре жилося тільки панові. Йому належала майже половина найкращої землі. Великими землевласниками були піп І. Сенчук, куркулі І. Марчук, Фармуга, Т. Гершко та інші.
За переписом 1902 року, 6 дворів Рудників мали одного коня, багато родин були зовсім позбавлені тяглової сили. Злидні гнали людей на заробітки до Канади, Сполучених Штатів Америки, Бразілії. Шість років тинявся на чужині М. Г. Іванчук і повернувся з канадського «раю» таким же злидарем, яким був і раніше. Багато емігрантів повмирало в чужих краях, а понад 30 чоловік ще й досі поневіряються за океаном.
Тяжким лихоліттям для Рудників була імперіалістична війна 1914-1918 рр. Село тривалий час лишалося в зоні, де точилися бої між австро-угорською і російською арміями. Всіх чоловіків мобілізували на фронт захищати інтереси габсбурзької монархії. Часті реквізиції призвели до втрат худоби майже в усіх господарствах.
У роки війни чимало рудниківців опинилися в Росії як військовополонені російської армії. Вони стали свідками й учасниками Великої Жовтневої соціалістичної революції. Повернувшись додому, М. Г. Олексюк, І. І. Луговий, Ю. С. Абрам'юк, О. Г. Маланчук та інші розповідали про події, що відбулися в Росії і на Україні, а на зборах відкрито обговорювали питання про розподіл панської землі. Думки селян були постійно звернені на Схід, звідки все частіше приходили радісні вісті про героїчні трудові подвиги робітників і селян Наддніпрянської України. Робота, яку проводили революційно настроєні селяни, натхнені ідеями Великого Жовтня мала значний вплив на свідомість трудящих Рудників і розгортання боротьби за визволення західноукраїнських земель з-під влади буржуазно-поміщицької Польщі, війська якої окупували село влітку 1919 року.
Особливо широкого розмаху і нового змісту набула боротьба трудящих Рудт ників влітку 1920 року, коли Червона Армія при всебічній підтримці місцевого населення визволила значну частину східногалицьких земель, у т. ч. в Станіславському воєводстві. З великим піднесенням біднота села готувалася до зустрічі червоних бійців. Але не судилося їй тоді здійснити цей намір.
Польські власті встановили близько 50 різних податків. Крім основних податків, селян зобов'язували утримувати поліцаїв, поштаря, вартових церкви. Існували ще різні штрафи: за несплату податків, за собаку, яка зірвалася з прив'язі, за непобілений тин тощо. Злидні, знущання панували в селі. Навіть реакційна газета «Громадський голос» зазначала, що поміщик М. Мойса в Рудниках примушував працювати людей на збиранні тютюну за шматок хліба.
Слуги поміщика не раз вдавалися до самосуду над селянами, які насмілювалися збирати в панському лісі. хмиз або гриби.
В селі лютували віспа, кір, скарлатина та інші захворювання. Той, хто потрапляв до лікарні, єдиної у містечку Заболотові, мусив щодня платити 4


Сучасна карта - Рудники