Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Рудники

Сторінка 3 з 6
злоті і 35 грошів. Бідним селянам доводилося звертатися по допомогу до ворожок, на
кабальний відробіток позичати в багатіїв гроші, щоб для хворого купити хоч глечик молока.
Однак мешканці села шукали шлях до світла. Вони намагалися власними силами збудувати народний дім. Сільські активісти не раз ходили по хатах, збираючи гроші на будівництво, а любителі художньої самодіяльності з цією метою виступали з платними виставами й концертами. У селі працювали драматичний і хоровий гуртки. Рудниківський хор часто запрошували виступати в інших селах повіту. Нерідко польські жандарми штрафували аматорів, забороняли інсценізувати твори прогресивних письменників. Власті відмовлялися надати місце для спорудження клубу, вимагали за це великі гроші. Хоч у 1933 році селяни й придбали необхідні матеріали для клубу, але їм не вдалося розпочати будівельні роботи за панської Польщі.
1924 року рудниківці взяли участь у Заболотівській першотравневій демонстрації. Організаторами селян були М. Г. Іванчук та П. Д. Семотюк. Очолювала колону В. Г. Марчук. Напередодні 1 травня їй сповнилося 20 років. Дівчина разом з своїми ровесницями несла червоний прапор, вишитий власними руками. Коли поліція перепинила вхід до міста, рудниківська колона разом з трудящими Косова, Іллінців, Джурова, Рожнева, Химчина, Троїці, наче лавина, прорвала поліцейський кордон.
Заболотівська демонстрація закінчилася кривавим поєдинком з поліцією. Були вбиті й поранені. Та рудниківці не злякалися поліцейського терору. Після першотравневої демонстрації в селі було розповсюджено багато антиурядових листівок українською, польською та єврейською мовами. <
У боротьбі проти гнобителів рудниківців окриляли ідеї Великого Жовтня, братня допомога трудящих Радянської України. Коли в 1926 році через неврожай Прикарпаття охопив голод, з Наддніпрянської України надійшла допомога - 52 вагони зерна. Радянський хліб врятував 47 бідняцьких родин у Рудниках від голодної смерті. Це стало прикладом у пропаганді за зміцнення зв'язків з Країною Рад. Серед членів місцевого осередку КПЗУ, який очолював О. І. Сенчук, найбільшою активністю відзначався Ф. О. Рубанець. Він завжди з'являвся у найбільш небезпечних місцях, вивішував червоні прапори, розповсюджував листівки, організовував мітинги. За революційну діяльність йому не раз доводилося сидіти у коломийській в'язниці, де його били й мордували. Та він лишався незламним, вірив у світле майбутнє.
В селі активно діяла місцева організація «Сельроб-єдність». Вона налічувала у своїх рядах понад 70 членів. Сельробівці розповсюджували революційну літературу, організовували страйки. Коли влітку 1928 року розпочалися жнива, селяни організовано вийшли в поле і вимагали від поміщика оплати не за 12-й, а за 8-й сніп. Але поміщик відмовився задовольнити цю вимогу. Тоді селяни розійшлися. Панські економи привели з інших сіл 200 чоловік, та їх рудниківці не допустили до роботи. На другий день у селі появилося багато поліцаїв і жандармів. Вони запропонували страйкарям розійтися. Але їх погрози не зламали волі людей. Лише після того як поміщик пішов на поступки, селяни погодилися працювати. Такі страйки проводились і в наступні роки.
Польський буржуазний уряд, розлючений частими виступами селян, 1931 року відрядив до Рудників 40 жандармів, які вдалися до репресій: заарештували багатьох активістів, а їхнє майно знищили. Карателі побили О. Г. Маланчука, потім прив'язали його до воза і гнали коней галопом 7 км до села Видинова. Непритомного селянина кинули до в'язниці.
У вересні 1932 року Снятинське повітове управління поліції провело у Рудниках обшуки й арешти. Тоді було кинуто за грати сельробівців - членів секції молоді П. Д. Петрука, Ф. О. Рубанця, І. М. Файгера та ін. їх звинувачували в приналежності до комуністичної організації, в розповсюдженні комуністичних відозв, виготовленні транспарантів і лозунгів, скликанні таємних зборів. Та незважаючи на терор, трудящі Рудників продовжували боротьбу проти капіталістичного рабства. У селі все частіше розповсюджувалися листівки, прогресивні періодичні видання. Коли новобранці, призвані на службу до польської армії у червні 1934 року, йшли на призовний пункт, вони несли червоний стяг, розкидали листівки, вигукували революційні гасла: «Геть з війною проти Радянського Союзу!», «Хай живе революція і Червона Армія у Польщі!».


Сучасна карта - Рудники