Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
І. О. Сидора. Вона організувала партизанський загін, до якого увійшли Ф. Я. Воронич, О. Ф. Говера, В. Т. Друк, М. В. Мотрович, В. М. Микицей, В. Ф. Філіппов, В. Ю. Яремко та інА Серед партизанів були люди, які вже мали досвід боротьби проти контрреволюції. Зокрема, В. Ю. Яремко перебував у лавах Червоної Армії. За виявлений героїзм йому було оголошено подяку від Ради праці й оборони.
Підтримані широкими масами населення, партизани розпочали боротьбу за встановлення Радянської влади. Вони громили поліцейські постерунки, окупаційну адміністрацію, спробували навіть оволодіти Богородчанами. Але польським каральним загонам вдалося придушити партизанський рух. Почалися масові арешти, інквізиторські знущання над робітниками й селянами.
В цей же період робітники Богородчан, керовані комуністами, ведуть страйкову боротьбу. Великий страйк, зокрема, відбувся в квітні 1921 року. Страйкарі вимагали поліпшити умови праці, засуджували польсько-шляхетську окупацію західноукраїнських земель.
Буржуазно-поміщицький уряд Польщі здійснював політику жорстокого національного гноблення, намагався тримати трудящих в темряві і релігійному дурмані. Хоч у Богородчанах в 20-30-х роках і було 2 школи - 6-класна чоловіча і 7-класна жіноча,- але в них могла вчитися тільки незначна частина дітей шкільного віку, переважно заможних. До цього ж, викладали в школі польською мовою. Українську мову було заборонено як у школі, так і в державних установах, де діловодство велось виключно польською мовою. У 1925 році жителі Богородчан звернулися до уряду з проханням про запровадження в школах української мови. Просьбу цю було категорично відхилено.
Панівні класи буржуазної Польщі навмисне гальмували розвиток економіки. В 30-х роках у Богородчанах працювали тільки дрібні промислові підприємства: ґуральня, невеличке деревообробне підприємство, шевська і кравецька майстерні, на яких було зайнято понад 100 робітників, кустарні бондарні майстерні, де налічувалося близько 30 верстатів і працювало 40-50 робітників. Становище трудящих на цих підприємствах було тяжким: 10-12-годинний робочий день, небезпечні умови праці доповнювались сваволею хазяїв. Багато жителів лишалися безробітними.
В сільському господарстві становище працюючих було не кращим. Родючі землі захопили куркулі і церква. В 20-х роках фактичним власником Богородчан став запеклий український буржуазний націоналіст епіскоп Г. Хомишин. Він володів всіма лісами Богородчанського повіту, двома фільварками та паровим тартаком. Озброєні лісники пильно берегли єпіскопську власність, жорстоко карали кожного, хто намагався взяти хоч в'язку хмизу з лісів Хомишина. Схопивши, наприклад, жительку Старих Богородчан М. Катрінець, вони підпалили хмиз на спині нещасної.
Уніатське духовенство, спекулюючи земельними ділянками, скуповувало кращі кам'яні будинки, фільварки, тартаки. Воно прибрало до своїх рук богородчанський приход з 8 селами. Місцеві куркулі володіли наділами у 60-65 моргів. А тим часом основна маса селян мала по 1-2 морги землі, багато було безземельних. За мізерну платню вони змушені були працювати в господарствах куркулів і панів. їх також
немилосердно душили лихварі. На початку 30-х років борги селян у Богородчанах досягали в середньому 125 злотих на гектар землі.
Трудящі Богородчан не мирились із таким становищем, вели проти гнобителів боротьбу, яку очолювали комуністи. Ще 1919 року робітник В. І. Костей, учасник І конференції КПСГ, розпочав роботу по створенню в Богородчанах організації КПСГ. В 1920 році тут засновують партійний осередок, а в 1922 році - повітову організацію КПСГ. З цього ж часу існувала і повітова комсомольська організація, якою керував В. Ю. Яремко. Вплив комуністів на населення зростав. Офіційні власті повідомляли 1927 року, що в Богородчанах швидко розвивається комуністичний рух. У селищі відбувалися партійні збори, в липні 1928 року проходило засідання підпільного повітового партійного комітету. 1928 року в Богородчанах
Богородчани
Сторінка 3 з 7
Україною. Коли в 1920 році Червона Армія, переслідуючи польсько-шляхетські війська, почала визволяти Західну Україну, богородчанці допомагали радянським військам і Галревкому, до складу якого входив і житель Богородчан І. М. Сіяк. За завданням революційного комітету в Богородчанах було сформовано трійку в складі П. Я. Куцанюка, В. І. Костея, Підтримані широкими масами населення, партизани розпочали боротьбу за встановлення Радянської влади. Вони громили поліцейські постерунки, окупаційну адміністрацію, спробували навіть оволодіти Богородчанами. Але польським каральним загонам вдалося придушити партизанський рух. Почалися масові арешти, інквізиторські знущання над робітниками й селянами.
В цей же період робітники Богородчан, керовані комуністами, ведуть страйкову боротьбу. Великий страйк, зокрема, відбувся в квітні 1921 року. Страйкарі вимагали поліпшити умови праці, засуджували польсько-шляхетську окупацію західноукраїнських земель.
Буржуазно-поміщицький уряд Польщі здійснював політику жорстокого національного гноблення, намагався тримати трудящих в темряві і релігійному дурмані. Хоч у Богородчанах в 20-30-х роках і було 2 школи - 6-класна чоловіча і 7-класна жіноча,- але в них могла вчитися тільки незначна частина дітей шкільного віку, переважно заможних. До цього ж, викладали в школі польською мовою. Українську мову було заборонено як у школі, так і в державних установах, де діловодство велось виключно польською мовою. У 1925 році жителі Богородчан звернулися до уряду з проханням про запровадження в школах української мови. Просьбу цю було категорично відхилено.
Панівні класи буржуазної Польщі навмисне гальмували розвиток економіки. В 30-х роках у Богородчанах працювали тільки дрібні промислові підприємства: ґуральня, невеличке деревообробне підприємство, шевська і кравецька майстерні, на яких було зайнято понад 100 робітників, кустарні бондарні майстерні, де налічувалося близько 30 верстатів і працювало 40-50 робітників. Становище трудящих на цих підприємствах було тяжким: 10-12-годинний робочий день, небезпечні умови праці доповнювались сваволею хазяїв. Багато жителів лишалися безробітними.
В сільському господарстві становище працюючих було не кращим. Родючі землі захопили куркулі і церква. В 20-х роках фактичним власником Богородчан став запеклий український буржуазний націоналіст епіскоп Г. Хомишин. Він володів всіма лісами Богородчанського повіту, двома фільварками та паровим тартаком. Озброєні лісники пильно берегли єпіскопську власність, жорстоко карали кожного, хто намагався взяти хоч в'язку хмизу з лісів Хомишина. Схопивши, наприклад, жительку Старих Богородчан М. Катрінець, вони підпалили хмиз на спині нещасної.
Уніатське духовенство, спекулюючи земельними ділянками, скуповувало кращі кам'яні будинки, фільварки, тартаки. Воно прибрало до своїх рук богородчанський приход з 8 селами. Місцеві куркулі володіли наділами у 60-65 моргів. А тим часом основна маса селян мала по 1-2 морги землі, багато було безземельних. За мізерну платню вони змушені були працювати в господарствах куркулів і панів. їх також
немилосердно душили лихварі. На початку 30-х років борги селян у Богородчанах досягали в середньому 125 злотих на гектар землі.
Трудящі Богородчан не мирились із таким становищем, вели проти гнобителів боротьбу, яку очолювали комуністи. Ще 1919 року робітник В. І. Костей, учасник І конференції КПСГ, розпочав роботу по створенню в Богородчанах організації КПСГ. В 1920 році тут засновують партійний осередок, а в 1922 році - повітову організацію КПСГ. З цього ж часу існувала і повітова комсомольська організація, якою керував В. Ю. Яремко. Вплив комуністів на населення зростав. Офіційні власті повідомляли 1927 року, що в Богородчанах швидко розвивається комуністичний рух. У селищі відбувалися партійні збори, в липні 1928 року проходило засідання підпільного повітового партійного комітету. 1928 року в Богородчанах