Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
За короткий час у Калуші було ліквідовано безробіття, запроваджено тверду заробітну плату, відкрито 2 школи з українською мовою викладання, клуб, кінотеатр, 2 лікарні, медамбулаторії на підприємствах. Радянський уряд допоміг місту педагогічними, медичними та культосвітніми кадрами.
Почали працювати калійний комбінат, пивзавод та інші підприємства. Було
здійснено глибоку розвідку дільниць видобутку калійних солей, розпочато будівництво великого сажового заводу, газопроводу КалушСтаніслав. На калійному комбінаті за січень-травень 1941 року продуктивність праці зросла на 13 проц., а собівартість продукції знизилася на 5 проц. Це дало змогу підвищити заробітну плату більш як на 10 процентів.
Робітники міста подавали всіляку допомогу селянам. З їх допомогою в селі Підгірках створюється перший у районі' колгосп. В Калуші почала працювати МТС.
Трудящі взялися за упорядкування міста. Весною 1941 року посадили близько 2 тис. дерев і декоративних кущів, проклали понад 4 тис. кв. метрів шляхів, відремонтували 400 кв. метрів бруку.
У міському сквері було відкрито пам'ятник В. І. Леніну.
Коли фашистська Німеччина напала на СРСР, трудівники Калуша дружно пішли захищати Батьківщину. До райвійськкомату щодня надходило багато заяв від молоді з просьбою зарахувати добровольцями у Червону Армію.
Захопивши 2 липня Калуш, гітлерівці загарбали промислові підприємства, а частину передали колишнім власникам. Фашисти разом з націоналістичними бандитами вбили у Калуші 7431 чоловіка, а 4756 громадян вивезли на каторгу до Німеччини. На час визволення населення міста скоротилося у кілька разів. Тікаючи з міста, фашисти зруйнували всі промислові підприємства, 2 середні і 5 початкових шкіл, 2 лікарні, кінотеатр, спалили 482 будинки.
Трудящі не припиняли боротьби проти фашистських загарбників. У місті діяла підпільна антифашистська група, очолювана колишнім членом КПЗУ М. К. Вірлом. Підпільники вели антифашистську агітацію, розповсюджували зведення Радянського інформбюро, не виконували розпоряджень окупантів, організовували саботаж. Близько 900 жителів Калуша героїчно билися з ворогом на фронті і в партизанських загонах. Серед них: комісар з'єднання білоруських партизанів М. О. Семанишин, майор І. І. Ісаєнко, старший лейтенант І. В. Романів та багато інших, відзначених високими урядовими нагородами.
30 липня 1944 року радянські війська визволили Калуш від гітлерівського рабства. Під час боїв за місто 312 воїнів загинули смертю героїв.
Налагоджувалося господарське й культурно-громадське життя. З гір і лісів поверталися люди, які переховувалися там від фашистів. На серпень 1944 року тут було всього близько 4 тис. жителів.
Під керівництвом партійних, радянських і громадських організацій трудящі взялися до відбудови зруйнованих гітлерівцями промислових підприємств: калійного комбінату, пивзаводу, промкомбінату, харчокомбінату. Вже у перших числах серпня почали працювати електростанція, солеварня, артіль «Харчовик», маслозавод, мармеладна фабрика, МТС, шевська і кравецька майстерні.
Відновили роботу школи, культурно-освітні заклади, лікарні, районний будинок культури, кінотеатр, почала виходити районна газета «Червона зірка». Населення міста багато робило, щоб прискорити розгром фашистів. У фонд Червоної Армії було передано 6288 кг масла, близько 15 тис. кг сиру. Лише колектив калійного комбінату вніс 118 тис. крб. на побудову танкової колони «Від трудящих Станіславщини».
Нелегко давалось будівництво нового життя. Банди оунівців терором і диверсіями намагалися залякати трудящих, загальмувати соціалістичні перетворення.
Калуш
Сторінка 5 з 8
22 жовтня 1939 року трудящі Калуша обрали депутатами Народних Зборів М. О. Семанишина - одного з колишніх керівників місцевого комітету КПЗУ, М. В. Ковалишина та ін.4. На початку 1940 року відбулися вибори до Верховних і місцевих Рад. Депутатом Верховної Ради СРСР трудящі міста одностайно обрали М. О. Семанишина. Головою виконкому районної Ради обрано О. Кушлика, заступником М. О. Семанишина. В січні 1940 року Калуш став адміністративним центром Калуського району. Почали працювати калійний комбінат, пивзавод та інші підприємства. Було
здійснено глибоку розвідку дільниць видобутку калійних солей, розпочато будівництво великого сажового заводу, газопроводу КалушСтаніслав. На калійному комбінаті за січень-травень 1941 року продуктивність праці зросла на 13 проц., а собівартість продукції знизилася на 5 проц. Це дало змогу підвищити заробітну плату більш як на 10 процентів.
Робітники міста подавали всіляку допомогу селянам. З їх допомогою в селі Підгірках створюється перший у районі' колгосп. В Калуші почала працювати МТС.
Трудящі взялися за упорядкування міста. Весною 1941 року посадили близько 2 тис. дерев і декоративних кущів, проклали понад 4 тис. кв. метрів шляхів, відремонтували 400 кв. метрів бруку.
У міському сквері було відкрито пам'ятник В. І. Леніну.
Коли фашистська Німеччина напала на СРСР, трудівники Калуша дружно пішли захищати Батьківщину. До райвійськкомату щодня надходило багато заяв від молоді з просьбою зарахувати добровольцями у Червону Армію.
Захопивши 2 липня Калуш, гітлерівці загарбали промислові підприємства, а частину передали колишнім власникам. Фашисти разом з націоналістичними бандитами вбили у Калуші 7431 чоловіка, а 4756 громадян вивезли на каторгу до Німеччини. На час визволення населення міста скоротилося у кілька разів. Тікаючи з міста, фашисти зруйнували всі промислові підприємства, 2 середні і 5 початкових шкіл, 2 лікарні, кінотеатр, спалили 482 будинки.
Трудящі не припиняли боротьби проти фашистських загарбників. У місті діяла підпільна антифашистська група, очолювана колишнім членом КПЗУ М. К. Вірлом. Підпільники вели антифашистську агітацію, розповсюджували зведення Радянського інформбюро, не виконували розпоряджень окупантів, організовували саботаж. Близько 900 жителів Калуша героїчно билися з ворогом на фронті і в партизанських загонах. Серед них: комісар з'єднання білоруських партизанів М. О. Семанишин, майор І. І. Ісаєнко, старший лейтенант І. В. Романів та багато інших, відзначених високими урядовими нагородами.
30 липня 1944 року радянські війська визволили Калуш від гітлерівського рабства. Під час боїв за місто 312 воїнів загинули смертю героїв.
Налагоджувалося господарське й культурно-громадське життя. З гір і лісів поверталися люди, які переховувалися там від фашистів. На серпень 1944 року тут було всього близько 4 тис. жителів.
Під керівництвом партійних, радянських і громадських організацій трудящі взялися до відбудови зруйнованих гітлерівцями промислових підприємств: калійного комбінату, пивзаводу, промкомбінату, харчокомбінату. Вже у перших числах серпня почали працювати електростанція, солеварня, артіль «Харчовик», маслозавод, мармеладна фабрика, МТС, шевська і кравецька майстерні.
Відновили роботу школи, культурно-освітні заклади, лікарні, районний будинок культури, кінотеатр, почала виходити районна газета «Червона зірка». Населення міста багато робило, щоб прискорити розгром фашистів. У фонд Червоної Армії було передано 6288 кг масла, близько 15 тис. кг сиру. Лише колектив калійного комбінату вніс 118 тис. крб. на побудову танкової колони «Від трудящих Станіславщини».
Нелегко давалось будівництво нового життя. Банди оунівців терором і диверсіями намагалися залякати трудящих, загальмувати соціалістичні перетворення.