Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Снятин

Сторінка 3 з 9
війська придушили заколот, а Василя Цинту та інших керівників кинули до в'язниці.
Під час походу Б. Хмельницького в 1648 році проти польської шляхти на околицях Снятина діяли загони Леся Березовського, Микити Горбачека та Григорія Угорницького. В 1656 році повстанці штурмом здобули фортецю в Снятині, перебили шляхетський" гарнізон, зруйнували щойно збудований замок, створили серйозну загрозу прикарпатським містам-замкам та опорним пунктам шляхти.
Вогнем і мечем придушували шляхетські війська повстання трудящих мас на Прикарпатті. Сотнями людей убивали без суду і слідства. 300 жителів Снятина, рятуючись, втекли до Молдавії. їх будинки спалило польське військо. Та боротьба трудящих міста проти жорстокого гніту не вщухала.
Під ігом габсбурзької монархії життя трудящих мас і далі погіршувалося. До міста Снятина в 1777-1787 рр. переселилося багато німців з Баварії, Бадена, Вюртемберга, Нассау. їм уряд передав на пільгових умовах кращі землі, надав право будувати млини, броварні, розвивати ремесла тощо. Для трудового люду почався тяжкий період, що тривав майже півтора століття.
Через нестерпні умови життя зростала смертність населення. Лише 1847 року у Снятині відкрито лікарню на 14 ліжок, де працював один лікар.
В жалюгідному стані була й народна освіта. Першу трикласну школу відкрито 1841 року, через 7 років вона стала шестикласною. В 1870-1878 рр. в місті було 1114 дітей шкільного віку, проте навчалося лише 150. Школа працювала в пепристосованому приміщенні, про яке 9 серпня 1888 року так писала газета «Діло»: «На однім боці будинку-клас, а на другім -шинок, на піддашшю -міська пожежна охорона. Через весь будинок напис: «Шинок - вина і горілки, пивна і трактир». Неписьменних у місті було надзвичайно багато: серед чоловіків -81 проц., а серед жінок 90 проц. Австрійські власті не дбали про освіту та охорону здоров'я трудящих, вони підтримували тільки церкву. Снятинському священикові держава виділила 105 моргів орної землі, виплачувала за богослужіння щорічно 1647 злотих.
На знак протесту проти жорстоких утисків трудящі Снятина та його околиць часто влаштовували демонстрації і мітинги, т. зв. віча. 27 лютого 1892 року в місті відбулося народне віче, на яке зібралося понад 2 тис. чоловік. Сюди зразу ж прибули 12 озброєних жандармів і 2 комісари. Вони стали біля входів і патрулювали навколо місця, де проходило віче. Промовці Г. Запаринюк, Л. Мардаревич та інші говорили, що «на нашу бідноту перший лік є розширення прав політичних... найбідніший у нас найбільше платить. Кожна річ у нас є оподаткована - і хата, і сіль, і тютюн, і м'ясо... Для того найсправедливіше було б, щоби всі, хто досяг 20-літнього віку, мали однакове право голосування».
Крім загального виборчого права, учасники віча вимагали поліпшити існуючу систему навчання, знизити ціни на сіль, скасувати шарварки, запровадити українську мову в діловодстві сільських органів влади. На вічі виступали також І. Я. Франко, В. С. Стефаник, Лесь Мартович, М. І. Павлик. Великий Каменяр виступав п'ять разів у найважливіших питаннях порядку денного. Щодо розвитку освіти І. Я. Франко запропонував записати в резолюції так: «В справах шкіл народних снятин ське віче заявляє, що шкіл народних в нашім краю є замало; що ті школи не можуть в собі помістити дітей, обов'язаних до науки шкільної; що для тих шкіл є замало відповідно спосібних вчителів; що плата вчителів є взагалі занизька; що становище вчителів народних є занадто залежне; план науки є невідповідний потребам нашої людності; що по селах і містечках брак інструкцій, з котрих би молодіж по укінченню шкіл черпала дальшу освіту». Селянин І. Сандуляк розповів на вічі, що за несплату податків екзекутори забирають останній кожух. Цей виступ послужив І. Франку темою для оповідання «Історія кожуха».
Долаючи величезні перешкоди, які чинили колонізатори, снятинці зберігали рідну мову, щиру любов до української культури, мистецтва. У липні 1875 року до Снятина в складі західноукраїнського театру «Руська бесіда» майже на місяць приїхав М. Л. Кропивницький/ Жителі мали нагоду бачити «батька українського театру» в п'єсах Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, Т. Г. Шевченка та інших українських письменників.
Ще одна приємна й радісна подія сталася в Снятині 1903 року: сюди прибув видатний український композитор М. В. Лисенко. Жителі Снятина і ближніх сіл тепло зустріли талановитого композитора. Вони вручили гостеві вінок з


Сучасна карта - Снятин