Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
непридатним для землеробства. На частині цієї землі господарювали окремі власники, а в основному вся громада випасала тут худобу. На своїх клаптикових ділянках гірської землі селяни збирали низькі врожаї (по 8 цнт ячменю і по 6 цнт кукурудзи з гектара). Провідною галуззю господарства було тваринництво. Худобу й продукти тваринництва - масло, бринзу, сир - продавали на ринках у Косові, Жабйому, Коломиї, купуючи для себе хліб та різні предмети домашнього вжитку.
Як і раніше, селяни займалися вирубкою і сплавом лісу, різними народними промислами, майстри-будівельники виїжджали на заробітки в інші села. Але народні умільці - різьбярі, бондарі, кушнірі, ткачі, вишивальниці, килимарниці, писанкарі, музиканти - в умовах буржуазного ладу не мали змоги розвивати свої здібності. Селяни жили в маленьких курних хатах без підлоги, з малими вікнами. Тут же тримали ягнят, телят, свиней, курей. За даними 1934 року, з 447 хат 29,9 проц. були курні.
Селяни часто терпіли від стихійного лиха, голоду. У 1927 році під час повені було змито сім хат, загинуло шість осіб. 1932 року в селі був великий голод, про який повідомляла тогочасна преса. Газ. «Нова зоря» (28 лютого 1932 року), наводячи факти бідування селян, назвала прізвище селянки Г. Іванійчук, яка вже три дні не топила печі і нічого не їла. При тому з нею була маленька дитина. 13 березня 1932 року газ. «Неділя» писала про те, що в хаті Ф. Пирчук з голоду вмирають двадцятилітній Микола і його дружина, 85 родин села їдять лише раз на добу.
Поміщик Пшибиловський, місцеві орендарі, крамарі (в селі було 8 приватних крамниць, 3 корчми) та інші глитаї, всіляко затягуючи бідноту в кабалу, забирали в неї за борги або скуповували за безцінь землю. І. Коржук, щоб віддати борг, змушений був продати всю землю куркулю П. Зеленчуку. З цієї ж причини позбулися землі селяни В. Шинкарук та О. Бойканюк. Глитаї використовували для своїх цілей також фонди кооперативу «Селянська спілка», заснованого в Криворівні 28 жовтня 1927 року з ініціативи радикалів. Прибравши до своїх рук керівництво, куркулі привласнювали гроші, одержувані спілкою від українських емігрантів з Канади для допомоги голодуючим. Селянською неписьменністю й темнотою спритно користувалися чиновники. Так, 25 доларів змушений був заплатити П. Гелетчук писареві Я. Томашевському за написання заяви. Крім основних податків, селяни сплачували додатково 200 проц. до податку земельного, 150 проц. до податку від доходу з народних промислів, 100 проц. до податку за нерухоме майно, шарварок, 25 злотих від однієї рушниці. Право володіти рушницею коштувало більше, ніж сама
рушниця, а тим часом вовки загризали овець на полонинах, завдавали селянам шкоди.
Дорого коштувало лікування. До лікаря треба було йти в Жаб'є. Тому селяни зверталися до знахарів, які шахраюванням наживалися на людській біді. Населення вимирало від різних хвороб. 28 лютого 1923 року газета «Громадський вісник» писала, що в Криворівні та інших селах від тифу гинуло щоденно по 8-10 чоловік. Епідемія тифу тривала півтора місяця, однак жодного разу в село не з'явився повітовий лікар. Факти смертних випадків через відсутність медичної допомоги наводила газета «Голос Покуття». 26 лютого 1935 року вона писала, що в Криворівні померла під час пологів А. Кіцяк, чоловік якої не зміг найняти лікаря через високу плату.
Матеріальні нестатки доповнювалися політичним безправ'ям і національним гнобленням. У Криворівні працювала лише однокласна школа. У 1926 році з 147 дітей шкільного віку її відвідувало тільки 282. Ні бібліотеки, ні клубу в той час не було. Єдина читальня (при церкві) успіхом не користувалася.
До десятиріччя з дня смерті І. Франка за ініціативою В. Якіб'юка гуцули скликали мітинг, який став святом. На скелі над Черемошем, з якої промовляв великий Каменяр під час народного віча 1912 року, було встановлено меморіальну плиту з написом: «В честь Іванові Франкові. Гуцульщина 1916-1926 рр.».
Криворівня
Сторінка 5 з 8
господарств була малоземельною. У 1932 році з 456 господарств 133 мали до 1 га земельних угідь, 177 - від 1 до 5 га, 77 - від 5 до 10 га, 58 - від 10 до 50 га і 11 господарств - понад 50 га. Кращими землями, лісами і пасовищами володіли поміщики Е. Баворовський, С. Пшибиловський, греко-католицька церква, куркулі П. Зеленчук, М. Магорюк. У Криворівні було лише 94 га орної землі, що належала 437 господарствам. 521 га землі був зовсім Як і раніше, селяни займалися вирубкою і сплавом лісу, різними народними промислами, майстри-будівельники виїжджали на заробітки в інші села. Але народні умільці - різьбярі, бондарі, кушнірі, ткачі, вишивальниці, килимарниці, писанкарі, музиканти - в умовах буржуазного ладу не мали змоги розвивати свої здібності. Селяни жили в маленьких курних хатах без підлоги, з малими вікнами. Тут же тримали ягнят, телят, свиней, курей. За даними 1934 року, з 447 хат 29,9 проц. були курні.
Селяни часто терпіли від стихійного лиха, голоду. У 1927 році під час повені було змито сім хат, загинуло шість осіб. 1932 року в селі був великий голод, про який повідомляла тогочасна преса. Газ. «Нова зоря» (28 лютого 1932 року), наводячи факти бідування селян, назвала прізвище селянки Г. Іванійчук, яка вже три дні не топила печі і нічого не їла. При тому з нею була маленька дитина. 13 березня 1932 року газ. «Неділя» писала про те, що в хаті Ф. Пирчук з голоду вмирають двадцятилітній Микола і його дружина, 85 родин села їдять лише раз на добу.
Поміщик Пшибиловський, місцеві орендарі, крамарі (в селі було 8 приватних крамниць, 3 корчми) та інші глитаї, всіляко затягуючи бідноту в кабалу, забирали в неї за борги або скуповували за безцінь землю. І. Коржук, щоб віддати борг, змушений був продати всю землю куркулю П. Зеленчуку. З цієї ж причини позбулися землі селяни В. Шинкарук та О. Бойканюк. Глитаї використовували для своїх цілей також фонди кооперативу «Селянська спілка», заснованого в Криворівні 28 жовтня 1927 року з ініціативи радикалів. Прибравши до своїх рук керівництво, куркулі привласнювали гроші, одержувані спілкою від українських емігрантів з Канади для допомоги голодуючим. Селянською неписьменністю й темнотою спритно користувалися чиновники. Так, 25 доларів змушений був заплатити П. Гелетчук писареві Я. Томашевському за написання заяви. Крім основних податків, селяни сплачували додатково 200 проц. до податку земельного, 150 проц. до податку від доходу з народних промислів, 100 проц. до податку за нерухоме майно, шарварок, 25 злотих від однієї рушниці. Право володіти рушницею коштувало більше, ніж сама
рушниця, а тим часом вовки загризали овець на полонинах, завдавали селянам шкоди.
Дорого коштувало лікування. До лікаря треба було йти в Жаб'є. Тому селяни зверталися до знахарів, які шахраюванням наживалися на людській біді. Населення вимирало від різних хвороб. 28 лютого 1923 року газета «Громадський вісник» писала, що в Криворівні та інших селах від тифу гинуло щоденно по 8-10 чоловік. Епідемія тифу тривала півтора місяця, однак жодного разу в село не з'явився повітовий лікар. Факти смертних випадків через відсутність медичної допомоги наводила газета «Голос Покуття». 26 лютого 1935 року вона писала, що в Криворівні померла під час пологів А. Кіцяк, чоловік якої не зміг найняти лікаря через високу плату.
Матеріальні нестатки доповнювалися політичним безправ'ям і національним гнобленням. У Криворівні працювала лише однокласна школа. У 1926 році з 147 дітей шкільного віку її відвідувало тільки 282. Ні бібліотеки, ні клубу в той час не було. Єдина читальня (при церкві) успіхом не користувалася.
До десятиріччя з дня смерті І. Франка за ініціативою В. Якіб'юка гуцули скликали мітинг, який став святом. На скелі над Черемошем, з якої промовляв великий Каменяр під час народного віча 1912 року, було встановлено меморіальну плиту з написом: «В честь Іванові Франкові. Гуцульщина 1916-1926 рр.».
Дивиться також інші населені пункти району:
- Яблуниця
- Устеріки
- Стебнів
- Пробійнівка
- Перехресне
- Кривопілля
- Красноїлів
- Зелена
- Замагорів
- Довгопілля
- Гринява
- Голови
- Верхній Ясенів
- Білоберізка
- Бистрець