Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Народні маси дістали широкі можливості для розвитку української культури й мистецтва. До новоствореного Державного українського драматичного театру ім. І. Франка прийшли артисти, які раніше мандрували по селах і містах, зазнаючи
неймовірних злиднів. Тут розгорнули творчу діяльність відомі на західноукраїнських землях артисти Іван Когутяк, Ярема Стадник, Марія Нікольська та ін. Колектив уперше показав на своїй сцені п'єси радянських драматургів: «Платон Кречет» О. Корнійчука, «Любов Ярова» К. Треньова.
У Станіславі над створенням фільму «Визволення» працював видатний діяч радянського мистецтва О. П. Довженко. 1940 року цей фільм з'явився на екранах і демонструвався по всіх кінотеатрах області.
Важливим осередком музичної культури міста і всього Прикарпаття стала державна філармонія. При ній працював симфонічний оркестр та Гуцульський ансамбль пісні й танцю. Понад 500 дітей і дорослих здобували музичну освіту в 2 музичних школах та середньому музичному училищі. В місті працювали 5 кінотеатрів, будинки культури, клуби, де розвивалася художня самодіяльність трудящих.
Так у багатонаціональній сім'ї радянських народів населення Станіслава після віковічного пригноблення розправляло свої плечі, набирало сил, будувало нове життя. Але напад фашистів на Радянський Союз став на перешкоді дальшого розвитку.
На світанку 22 червня 1941 року німецька авіація бомбила Станіслав. Зенітники Червоної Армії зустріли ворога вогнем своїх батарей. Воїни підрозділу лейтенанта О. О. Муравйова збили два ворожі літаки і взяли в полон німецьких пілотів. Протягом наступних семи днів повітряної оборони міста вони ще збили 5 літаків. За бойові дії О. О. Муравйов був удостоєний своєї першої урядової нагороди - ордена Червоної Зірки. Ордени й медалі одержали старший сержант І. Кузьменко, єфрейтор П. Малоног та інші бійці батареї.
2 липня 1941 року фашистські війська захопили Станіслав. Користуючись послугами українських буржуазних націоналістів, гітлерівці розпочали масові розправи над радянськими людьми. Тільки за один день, 3 серпня 1941 року, вони розстріляли 600 вчителів, інженерів, лікарів, юристів та інших представників радянської інтелігенції.
На південно-західній околиці Станіслава загарбники створили гетто, куди почали зганяти єврейське населення міста. 12 жовтня вони по-звірячому закатували тут 12 тис. чоловік. У грудні цього року гітлерівські кати відкрили ще один табір смерті на Бельведерській вулиці, де знищували щоденно по 100-150 радянських людей. За три роки окупації фашисти та їх пособники замордували в катівнях міста понад 127 тис. чоловік мирного населення та військовополонених. Криваві розстріли супроводжувалися жахливим знущанням. Десятки тисяч чоловіків, жінок, дітей були спалені або закопані живцем. Загарбники насильно вивезли з міста до Німеччини 17,6 тис. чоловік, переважно юнаків і дівчат.
Всі державні підприємства міста були оголошені німецькою власністю. Окупанти захопили кращі будинки, створювали для себе окремі магазини, кафе, кінотеатри тощо. Більшість навчальних закладів не працювала. В місті лютував голод. За найменше по
рушення розпоряджень окупаційних властей жителів розстрілювали без суду.
З окупантами активно співробітничали українські буржуазні націоналісти. Вони створили в місті т. зв. тимчасову управу, служили поліцаями, допомагали загарбникам насильно вивозити радянських людей на каторжні роботи.
Трудящі Станіслава чинили окупантам опір. Організаторами антифашистської боротьби були комуністи.
Івано-Франківськ
Сторінка 12 з 21
До возз'єднання школи міста охоплювали навчанням лише 60 проц. дітей. За Радянської влади всі діти трудящих сіли за шкільні парти, навчання велося рідною мовою. Тимчасове міське управління відрядило із Станіслава на роботу в села повіту 120 вчителів, що раніше були безробітними по 10 і більше років. Міські школи незабаром були реорганізовані відповідно до діючої в Радянському Союзі системи народної освіти. І вже на початку 1940/41 навчального року в місті працювало 28 шкіл. неймовірних злиднів. Тут розгорнули творчу діяльність відомі на західноукраїнських землях артисти Іван Когутяк, Ярема Стадник, Марія Нікольська та ін. Колектив уперше показав на своїй сцені п'єси радянських драматургів: «Платон Кречет» О. Корнійчука, «Любов Ярова» К. Треньова.
У Станіславі над створенням фільму «Визволення» працював видатний діяч радянського мистецтва О. П. Довженко. 1940 року цей фільм з'явився на екранах і демонструвався по всіх кінотеатрах області.
Важливим осередком музичної культури міста і всього Прикарпаття стала державна філармонія. При ній працював симфонічний оркестр та Гуцульський ансамбль пісні й танцю. Понад 500 дітей і дорослих здобували музичну освіту в 2 музичних школах та середньому музичному училищі. В місті працювали 5 кінотеатрів, будинки культури, клуби, де розвивалася художня самодіяльність трудящих.
Так у багатонаціональній сім'ї радянських народів населення Станіслава після віковічного пригноблення розправляло свої плечі, набирало сил, будувало нове життя. Але напад фашистів на Радянський Союз став на перешкоді дальшого розвитку.
На світанку 22 червня 1941 року німецька авіація бомбила Станіслав. Зенітники Червоної Армії зустріли ворога вогнем своїх батарей. Воїни підрозділу лейтенанта О. О. Муравйова збили два ворожі літаки і взяли в полон німецьких пілотів. Протягом наступних семи днів повітряної оборони міста вони ще збили 5 літаків. За бойові дії О. О. Муравйов був удостоєний своєї першої урядової нагороди - ордена Червоної Зірки. Ордени й медалі одержали старший сержант І. Кузьменко, єфрейтор П. Малоног та інші бійці батареї.
2 липня 1941 року фашистські війська захопили Станіслав. Користуючись послугами українських буржуазних націоналістів, гітлерівці розпочали масові розправи над радянськими людьми. Тільки за один день, 3 серпня 1941 року, вони розстріляли 600 вчителів, інженерів, лікарів, юристів та інших представників радянської інтелігенції.
На південно-західній околиці Станіслава загарбники створили гетто, куди почали зганяти єврейське населення міста. 12 жовтня вони по-звірячому закатували тут 12 тис. чоловік. У грудні цього року гітлерівські кати відкрили ще один табір смерті на Бельведерській вулиці, де знищували щоденно по 100-150 радянських людей. За три роки окупації фашисти та їх пособники замордували в катівнях міста понад 127 тис. чоловік мирного населення та військовополонених. Криваві розстріли супроводжувалися жахливим знущанням. Десятки тисяч чоловіків, жінок, дітей були спалені або закопані живцем. Загарбники насильно вивезли з міста до Німеччини 17,6 тис. чоловік, переважно юнаків і дівчат.
Всі державні підприємства міста були оголошені німецькою власністю. Окупанти захопили кращі будинки, створювали для себе окремі магазини, кафе, кінотеатри тощо. Більшість навчальних закладів не працювала. В місті лютував голод. За найменше по
рушення розпоряджень окупаційних властей жителів розстрілювали без суду.
З окупантами активно співробітничали українські буржуазні націоналісти. Вони створили в місті т. зв. тимчасову управу, служили поліцаями, допомагали загарбникам насильно вивозити радянських людей на каторжні роботи.
Трудящі Станіслава чинили окупантам опір. Організаторами антифашистської боротьби були комуністи.