Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Трудящі Станіслава вірили, що вони доб'ються щастя й свободи. Руку братерської допомоги їм подала Червона Армія у вересневі дні 1939 року. 17
вересня з ініціативи колишніх членів КПЗУ у Станіславі було створено революційний комітет і загін робітничої гвардії. Головою ревкому став Вільгельм Столярчук (нині почесний громадянин міста), а членами - Станіслав Бондар, Шимон ЕкштейнДобжанський, Євстахій Рудзинський та інші комуністи-підпільники. Робітнича гвардія розгромила поліцію. Представники польсько-панської адміністрації втекли з міста. На ратуші замайорів червоний прапор. Оскаженілі офіцери відступаючих польських військ вирішили його зірвати. Захищаючи знамено від пілсудчиків, загинули комсомольці А. Євчук та Б. Гундерт. Біля входу до ратуші, де тепер обласний краєзнавчий музей, встановлено меморіальну дошку, яка вшановує пам'ять героїв. Ім'ям Августина Євчука названо одну з вулиць міста і середню школу № 13.
18 вересня до Станіслава вступили частини Червоної Армії. Цей день перетворився на радісне свято для всіх трудящих. На вулицях відбувалися теплі зустрічі населення з своїми визволителями. Наступного дня на розі сучасних вулиць Радянської і Щорса на багатолюдному мітингу жителі висловили сердечну подяку Комуністичній партії і Радянському уряду за принесену волю. Про цю подію розповідає меморіальна дошка на одному з будинків міста.
Після визволення Станіслава було створено воєводське і міське тимчасові управління. Міське управління очолив В. Д. Чучукало, а згодом - Ю/С. Безкровний. Народна влада разом з частинами Червоної Армії запровадила революційний порядок. На підприємствах створювались робітничі комітети, які здійснювали контроль над виробництвом, а там, де власники підприємств повтікали, брали до своїх рук
керівництво фабриками й заводами. Завдяки зусиллям робітничих комітетів пущено в дію два млини, дріжджовий завод, 7 цегельних заводів. Для ліквідації безробіття організовувались промислові комбінати і майстерні.
Трудове населення вперше за всю історію свого міста взяло участь у вирішенні важливих державних справ. Таємним голосуванням воно обирало депутатів до Народних Зборів Західної України. Народними посланцями від Станіслава були В. Я. Столярчук, Д. М. Штундер, М. В. Ридз та ін. Виражаючи волю трудящих міста, М. В. Ридз у своїй промові на Зборах заявила: «Ми з вами приїхали сюди, щоб передати волю наших виборців, щоб сказати про єдине бажання мільйонів трудящих - встановити на колишніх знедолених землях Західної України, які були пригноблені панством, Радянську владу. Таке й тільки таке може бути наше вирішення, бо у нас не може бути іншого шляху, крім шляху з мільйонами будівників Країни Рад».
Початком соціалістичної перебудови економіки міста була націоналізація банків, транспорту, промислових підприємств. У власників залишились тільки дрібні кустарні заклади. Швидко відновили роботу всі промислові підприємства. Після довгої консервації запрацював нафтопереробний завод. Тільки протягом першого року існування Радянської влади в Станіславі побудовано ряд нових підприємств та цехів, серед них швейну та взуттєву фабрики. З невеликих майстерень виріс завод сільськогосподарських машин.
Вільні від експлуатації робітники включилися в соціалістичне змагання. Перед вели машиністи Станіславського паровозного депо А. Осинчин та В. Чернобаєв, бригадир молодіжної бригади меблевої фабрики І. Григораш, керівник бригади столярів цієї ж фабрики П. Хработів. їх приклад наслідували робітники інших підприємств.
До першої річниці возз'єднання Західної України з Українською РСР у місті працювало 45 промтоварних і 113 продуктових магазинів, 14 їдалень.
Населення міста користувалося безплатною медичною допомогою. Уже 1939 року в Станіславі відкрили міську поліклініку з 8 відділами, де працювало 28 чоловік медичного персоналу, і обласний протитуберкульозний диспансер. За рік після визволення населення обслуговували 14 лікарських установ, будинок грудної дитини, 7 амбулаторій, 5 медпунктів на підприємствах, міська санітарна станція. При всіх школах працювали штатні лікарі.
Івано-Франківськ
Сторінка 11 з 21
власники не задовольняли вимог страйкарів. Поряд з економічною боротьбою трудящі дедалі все наполегливіше добивалися ліквідації фашистського режиму і встановлення робітничо-селянської влади.Трудящі Станіслава вірили, що вони доб'ються щастя й свободи. Руку братерської допомоги їм подала Червона Армія у вересневі дні 1939 року. 17
18 вересня до Станіслава вступили частини Червоної Армії. Цей день перетворився на радісне свято для всіх трудящих. На вулицях відбувалися теплі зустрічі населення з своїми визволителями. Наступного дня на розі сучасних вулиць Радянської і Щорса на багатолюдному мітингу жителі висловили сердечну подяку Комуністичній партії і Радянському уряду за принесену волю. Про цю подію розповідає меморіальна дошка на одному з будинків міста.
Після визволення Станіслава було створено воєводське і міське тимчасові управління. Міське управління очолив В. Д. Чучукало, а згодом - Ю/С. Безкровний. Народна влада разом з частинами Червоної Армії запровадила революційний порядок. На підприємствах створювались робітничі комітети, які здійснювали контроль над виробництвом, а там, де власники підприємств повтікали, брали до своїх рук
керівництво фабриками й заводами. Завдяки зусиллям робітничих комітетів пущено в дію два млини, дріжджовий завод, 7 цегельних заводів. Для ліквідації безробіття організовувались промислові комбінати і майстерні.
Трудове населення вперше за всю історію свого міста взяло участь у вирішенні важливих державних справ. Таємним голосуванням воно обирало депутатів до Народних Зборів Західної України. Народними посланцями від Станіслава були В. Я. Столярчук, Д. М. Штундер, М. В. Ридз та ін. Виражаючи волю трудящих міста, М. В. Ридз у своїй промові на Зборах заявила: «Ми з вами приїхали сюди, щоб передати волю наших виборців, щоб сказати про єдине бажання мільйонів трудящих - встановити на колишніх знедолених землях Західної України, які були пригноблені панством, Радянську владу. Таке й тільки таке може бути наше вирішення, бо у нас не може бути іншого шляху, крім шляху з мільйонами будівників Країни Рад».
Початком соціалістичної перебудови економіки міста була націоналізація банків, транспорту, промислових підприємств. У власників залишились тільки дрібні кустарні заклади. Швидко відновили роботу всі промислові підприємства. Після довгої консервації запрацював нафтопереробний завод. Тільки протягом першого року існування Радянської влади в Станіславі побудовано ряд нових підприємств та цехів, серед них швейну та взуттєву фабрики. З невеликих майстерень виріс завод сільськогосподарських машин.
Вільні від експлуатації робітники включилися в соціалістичне змагання. Перед вели машиністи Станіславського паровозного депо А. Осинчин та В. Чернобаєв, бригадир молодіжної бригади меблевої фабрики І. Григораш, керівник бригади столярів цієї ж фабрики П. Хработів. їх приклад наслідували робітники інших підприємств.
До першої річниці возз'єднання Західної України з Українською РСР у місті працювало 45 промтоварних і 113 продуктових магазинів, 14 їдалень.
Населення міста користувалося безплатною медичною допомогою. Уже 1939 року в Станіславі відкрили міську поліклініку з 8 відділами, де працювало 28 чоловік медичного персоналу, і обласний протитуберкульозний диспансер. За рік після визволення населення обслуговували 14 лікарських установ, будинок грудної дитини, 7 амбулаторій, 5 медпунктів на підприємствах, міська санітарна станція. При всіх школах працювали штатні лікарі.