Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
визволення України», що були підпорядковані австро-німецьким військовим штабам. Мобілізовані в австро-угорську армію та в частини «Січових стрільців», прикарпатці не хотіли воювати проти своїх братів, здавалися у полон російським військам.
У серпні-вересні 1914 року австро-угорська армія зазнала поразки, російські війська вступили на Прикарпаття. Трудящі радо зустрічали російських солдатів, сподіваючись визволитися від іноземного гніту.
Слова ленінської правди трудящим Прикарпаття несли більшовики, що перебували в складі російської армії. Тут була тоді сестра В. І. Леніна - Марія Іллінічна Ульянова. Вона працювала медсестрою в одній з військових частин і побувала в Станіславі, Тисмениці, Коршеві. Тоді нерідко відбувалися спільні мітинги солдатів і місцевого населення.
Перемога Лютневої революції в Росії посилила прагнення трудящих Прикарпаття до визволення від соціального й національного гноблення. 12 квітня 1917 року в Косові утворилась перша на Прикарпатті Рада, до складу якої ввійшли російські солдати і робітники місцевої солеварні. Рада встановила 8-годинний робочий день, організувала допомогу голодуючому населенню, запровадила в школах навчання дітей українською мовою.
Під впливом Великого Жовтня боротьба трудящих Прикарпаття переросла у всенародний рух за встановлення Радянської влади і возз'єднання з Радянською Україною. В багатьох містах і селах пройшли масові мітинги й демонстрації під лозунгами «Геть війну!», «Хай живе російська революція!».
Виступаючи на зборах Снятинської філії «Сільського господаря» 14 грудня 1917 року, В. Стефаник[висловив думки і прагнення трудящих: «За фронтом, на Сході в найбільшій величі встає новий світ. Звідти йде до нас світло для нашого розвою».
Трудящі маси під час січневих виступів 1918 року вимагали миру, землі, 8-годинного робочого дня, поліпшення постачання продовольством. Влітку того ж року страйкували робітники Калуша, Долини, Косова. Розгортався селянський рух. У Станіславі і Коломиї підрозділи австро-угорської армії відмовлялися йти на фронт і відкрито підтримували виступи робітників і селян. Активно пропагували ідеї Жовтня колишні військовополонені, що поверталися з Радянської Росії. Влітку і восени 1918 року в Станіславі, Коломиї, Надвірній, Богородчанах, Снятині відбулися народні віча, на яких висловлювалося побажання, щоб «Східна Галичина і Буковина були прилучені до матері-України».
Після розпаду австро-угорської монархії в листопаді 1918 року на західноукраїнських землях владу захопила українська націоналістична буржуазія. Вона проголосила утворення т. зв. Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), яка фактично була маріонеткою в руках імперіалістів Заходу. Трудящі маси Прикарпаття активно боролися проти контрреволюційного уряду ЗУНР, який у кінці грудня 1918 року переїхав до Станіслава. Цю боротьбу очолювали комуністичні організації, що виникли в кінці 1918 і на початку 1919 року в Станіславі, Коломиї, Калуші.
Велику допомогу молодому галицькому комуністичному рухові надавали РКП(б) і КП(б)У. Багато комуністів-галичан, які перебували на території Радянської Росії і України, за дорученням партії виїхали до Східної Галичини. Тут вони провели роботу по підготовці і скликанню конференції комуністичних організацій і груп. У лютому 1919 року в Станіславі відбулась перша крайова конференція галицьких комуністів. Вона проголосила створення Комуністичної партії Східної Галичини та обрала її Центральний Комітет на чолі з К. Савричем (Максимовичем) родом з села Кукільників Рогатинського повіту.
Під керівництвом комуністів у Станіславі, Коломиї, Косові утворилися Ради робітничих і солдатських депутатів, а в Тлумачі - повітова селянська Рада. Комуністи працювали такожу легальних опозиційних щодо уряду організаціях «Селянськоробітничого союзу», створеного на початку 1919 року українськими соціал-демократами.
Івано-Франківська область
Сторінка 12 з 29
За роки першої світової війни багато міст і сіл Прикарпаття було зруйновано. Десятки тисяч людей, запідозрених у симпатіях до російського народу, австрійські власті розстріляли або ув'язнили у концентраційних таборах. Тільки в селі Порогах Богородчанського повіту вони заарештували 400 чоловік. На боці австронімецьких імперіалістів виступали українські буржуазні націоналісти, які створили «Головну українську раду» і «Союз У серпні-вересні 1914 року австро-угорська армія зазнала поразки, російські війська вступили на Прикарпаття. Трудящі радо зустрічали російських солдатів, сподіваючись визволитися від іноземного гніту.
Слова ленінської правди трудящим Прикарпаття несли більшовики, що перебували в складі російської армії. Тут була тоді сестра В. І. Леніна - Марія Іллінічна Ульянова. Вона працювала медсестрою в одній з військових частин і побувала в Станіславі, Тисмениці, Коршеві. Тоді нерідко відбувалися спільні мітинги солдатів і місцевого населення.
Перемога Лютневої революції в Росії посилила прагнення трудящих Прикарпаття до визволення від соціального й національного гноблення. 12 квітня 1917 року в Косові утворилась перша на Прикарпатті Рада, до складу якої ввійшли російські солдати і робітники місцевої солеварні. Рада встановила 8-годинний робочий день, організувала допомогу голодуючому населенню, запровадила в школах навчання дітей українською мовою.
Під впливом Великого Жовтня боротьба трудящих Прикарпаття переросла у всенародний рух за встановлення Радянської влади і возз'єднання з Радянською Україною. В багатьох містах і селах пройшли масові мітинги й демонстрації під лозунгами «Геть війну!», «Хай живе російська революція!».
Виступаючи на зборах Снятинської філії «Сільського господаря» 14 грудня 1917 року, В. Стефаник[висловив думки і прагнення трудящих: «За фронтом, на Сході в найбільшій величі встає новий світ. Звідти йде до нас світло для нашого розвою».
Трудящі маси під час січневих виступів 1918 року вимагали миру, землі, 8-годинного робочого дня, поліпшення постачання продовольством. Влітку того ж року страйкували робітники Калуша, Долини, Косова. Розгортався селянський рух. У Станіславі і Коломиї підрозділи австро-угорської армії відмовлялися йти на фронт і відкрито підтримували виступи робітників і селян. Активно пропагували ідеї Жовтня колишні військовополонені, що поверталися з Радянської Росії. Влітку і восени 1918 року в Станіславі, Коломиї, Надвірній, Богородчанах, Снятині відбулися народні віча, на яких висловлювалося побажання, щоб «Східна Галичина і Буковина були прилучені до матері-України».
Після розпаду австро-угорської монархії в листопаді 1918 року на західноукраїнських землях владу захопила українська націоналістична буржуазія. Вона проголосила утворення т. зв. Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), яка фактично була маріонеткою в руках імперіалістів Заходу. Трудящі маси Прикарпаття активно боролися проти контрреволюційного уряду ЗУНР, який у кінці грудня 1918 року переїхав до Станіслава. Цю боротьбу очолювали комуністичні організації, що виникли в кінці 1918 і на початку 1919 року в Станіславі, Коломиї, Калуші.
Велику допомогу молодому галицькому комуністичному рухові надавали РКП(б) і КП(б)У. Багато комуністів-галичан, які перебували на території Радянської Росії і України, за дорученням партії виїхали до Східної Галичини. Тут вони провели роботу по підготовці і скликанню конференції комуністичних організацій і груп. У лютому 1919 року в Станіславі відбулась перша крайова конференція галицьких комуністів. Вона проголосила створення Комуністичної партії Східної Галичини та обрала її Центральний Комітет на чолі з К. Савричем (Максимовичем) родом з села Кукільників Рогатинського повіту.
Під керівництвом комуністів у Станіславі, Коломиї, Косові утворилися Ради робітничих і солдатських депутатів, а в Тлумачі - повітова селянська Рада. Комуністи працювали такожу легальних опозиційних щодо уряду організаціях «Селянськоробітничого союзу», створеного на початку 1919 року українськими соціал-демократами.