Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Одночасно Данило Галицький рішуче протидіяв спробам німецьких, угорських і польських феодалів захопити галицькі землі. В 1238 році він завдав нищівної поразки німецьким рицарям під Дрогичином, а в 1245 році,
у битві під Ярославом, вщент розгромив сили угорсько-польських феодалів, які знову намагалися захопити Галич. У 1254-1255 рр. військо Данила Галицького завдало поразки монголо-татарським ордам. І хоч згодом Галицько-Волинське князівство змушене було визнати залежність від Золотої Орди і зруйнувати укріплення деяких міст (1259 р.), воно фактично лишалося незалежним до середини XIV століття.
В другій половині XIII і першій половині XIV ст. воно разом з іншими князівствами Русі перенесло на собі весь тягар нерівної боротьби з монголо-татарською навалою і врятувало Західну Європу від неминучого поневолення.
Та, знесилене важкою боротьбою, Галицько-Волинське князівство поступово почало втрачати свою могутність. Цим скористалися польські феодали, очолювані королем Казимиром III, і в 1349 році, після запеклих сутичок з місцевим населенням, захопили галицькі землі. 1370 року ці землі загарбала Угорщина, але в 1387 році вони знову опинилися під владою польських феодалів.
На загарбаних землях було запроваджено новий адміністративний поділ, заведений у польсько-шляхетській державі. Територія сучасної області ввійшла до Галицької і частково (нинішні Долинський і Калуський райони) до Львівської землі Руського воєводства. Цими територіями управляли великі польські магнати, королівські старости і підпорядкована їм адміністрація. В своїй політиці вони спиралися на місцевих феодалів, які в XV ст. були зрівняні в правах з польськими. Більшість галицьких феодалів згодом окатоличилась і ополячилась.
Період шляхетської окупації у XV-XVII ст.ст. позначено дальшим розвитком і зміцненням феодально-кріпосницьких відносин, відчутним посиленням не тільки соціального, а й національно-релігійного гноблення на Прикарпатті. Починаючи з XV ст. все більше обмежувалося право переходу селян від одного феодала до іншого, а за ухвалою сейму від 1505 року воно взагалі скасовується. Польські феодали запровадили панщину, право вотчинного суду (1447 р.). Особливо посилилось польськошляхетське поневолення після Люблінської унії 1569 року. Польські пани, прибравши до своїх рук адміністративний державний апарат, загарбали міста, села, найкращі землі, ліси й пасовиська. На кінець XVI ст. лише магнатам Потоцьким тут
належало 17 міст і містечок, серед них Єзупіль, Тисмениця, Богородчани, Отиня, Гвіздець та кілька десятків навколишніх сіл.
Використовуючи своє панівне становище, а часто й військову силу, феодали створювали на галицьких землях свої великі господарства - фільварки, у яких працювали селяни-кріпаки. Провідними галузями виробництва були зернове господарство і тваринництво. Значну роль у фільварках відігравало також млинарство і крупоробне та конопляне виробництво. В гірських районах переважали чиншові відносини між феодалами і селянами; поширювалося пастуше тваринництво, зокрема вівчарство, розвивалися такі промисли, як обробка дерева, вовни, шкіри.
Зростання панських фільварків супроводжувалось насильницьким захопленням селянських земель, руйнуванням сільської общини. Якщо в середині XVI ст. типовий селянський наділ тут становив половину або цілий лан, то в другій половині XVII ст. він зменшився до або 1/8 лану. Значна частина селян мала ще менші наділи землі або й зовсім була безземельною. Це - городники (володіли невеликим городом), підсусідки (жили на грунтах заможних селян і були там додатковою робочою силою), халупники (крім хати - халупи, деколи мали невеличкі ділянки землі), комірники (близькі до халупників, але не мали своїх хат), слуги, наймити та інші «бідні люди». В окремих селах ці категорії селян складали більш як половину населення. Всі експлуататорські групи, починаючи від магнатів і кінчаючи найдрібнішою шляхтою, жили за рахунок селян. «На селянина, - писав Ф. Енгельс,- лягала своїм тягарем вся суспільна піраміда».
В Галичині дедалі зростала панщина. В першій половині XV ст. вона становила 14 днів на рік, на кінець XVI ст.- два дні на тиждень з півлану. В
Івано-Франківська область
Сторінка 4 з 29
в т. ч., як свідчить літописець, і Галич. Але населення не припиняло визвольної боротьби.Одночасно Данило Галицький рішуче протидіяв спробам німецьких, угорських і польських феодалів захопити галицькі землі. В 1238 році він завдав нищівної поразки німецьким рицарям під Дрогичином, а в 1245 році,
В другій половині XIII і першій половині XIV ст. воно разом з іншими князівствами Русі перенесло на собі весь тягар нерівної боротьби з монголо-татарською навалою і врятувало Західну Європу від неминучого поневолення.
Та, знесилене важкою боротьбою, Галицько-Волинське князівство поступово почало втрачати свою могутність. Цим скористалися польські феодали, очолювані королем Казимиром III, і в 1349 році, після запеклих сутичок з місцевим населенням, захопили галицькі землі. 1370 року ці землі загарбала Угорщина, але в 1387 році вони знову опинилися під владою польських феодалів.
На загарбаних землях було запроваджено новий адміністративний поділ, заведений у польсько-шляхетській державі. Територія сучасної області ввійшла до Галицької і частково (нинішні Долинський і Калуський райони) до Львівської землі Руського воєводства. Цими територіями управляли великі польські магнати, королівські старости і підпорядкована їм адміністрація. В своїй політиці вони спиралися на місцевих феодалів, які в XV ст. були зрівняні в правах з польськими. Більшість галицьких феодалів згодом окатоличилась і ополячилась.
Період шляхетської окупації у XV-XVII ст.ст. позначено дальшим розвитком і зміцненням феодально-кріпосницьких відносин, відчутним посиленням не тільки соціального, а й національно-релігійного гноблення на Прикарпатті. Починаючи з XV ст. все більше обмежувалося право переходу селян від одного феодала до іншого, а за ухвалою сейму від 1505 року воно взагалі скасовується. Польські феодали запровадили панщину, право вотчинного суду (1447 р.). Особливо посилилось польськошляхетське поневолення після Люблінської унії 1569 року. Польські пани, прибравши до своїх рук адміністративний державний апарат, загарбали міста, села, найкращі землі, ліси й пасовиська. На кінець XVI ст. лише магнатам Потоцьким тут
належало 17 міст і містечок, серед них Єзупіль, Тисмениця, Богородчани, Отиня, Гвіздець та кілька десятків навколишніх сіл.
Використовуючи своє панівне становище, а часто й військову силу, феодали створювали на галицьких землях свої великі господарства - фільварки, у яких працювали селяни-кріпаки. Провідними галузями виробництва були зернове господарство і тваринництво. Значну роль у фільварках відігравало також млинарство і крупоробне та конопляне виробництво. В гірських районах переважали чиншові відносини між феодалами і селянами; поширювалося пастуше тваринництво, зокрема вівчарство, розвивалися такі промисли, як обробка дерева, вовни, шкіри.
Зростання панських фільварків супроводжувалось насильницьким захопленням селянських земель, руйнуванням сільської общини. Якщо в середині XVI ст. типовий селянський наділ тут становив половину або цілий лан, то в другій половині XVII ст. він зменшився до або 1/8 лану. Значна частина селян мала ще менші наділи землі або й зовсім була безземельною. Це - городники (володіли невеликим городом), підсусідки (жили на грунтах заможних селян і були там додатковою робочою силою), халупники (крім хати - халупи, деколи мали невеличкі ділянки землі), комірники (близькі до халупників, але не мали своїх хат), слуги, наймити та інші «бідні люди». В окремих селах ці категорії селян складали більш як половину населення. Всі експлуататорські групи, починаючи від магнатів і кінчаючи найдрібнішою шляхтою, жили за рахунок селян. «На селянина, - писав Ф. Енгельс,- лягала своїм тягарем вся суспільна піраміда».
В Галичині дедалі зростала панщина. В першій половині XV ст. вона становила 14 днів на рік, на кінець XVI ст.- два дні на тиждень з півлану. В