Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
орендарі. 1890 року в ряді повітів вони зосередили в своїх руках понад 80 проц. землі. На початок XX ст. майже половина селянських дворів Прикарпаття мала менше як по 2 га землі.
Безземелля, злидні й голод гнали трудящих Прикарпаття до СІЛА, Канади, Росії та інших країн шукати шматок хліба. За 1890-1910 роки за кордон виїхало понад 68,5 тис. чоловік.
Велике аграрне перенаселення було результатом економічної відсталості краю. 1880 року в промисловості і транспорті працювало лише 8,8 проц. самодіяльного населення. Зростало засилля іноземного капіталу. Провідною стала харчова промисловість. Працювали спиртогорілчані й пивоварні заводи, тютюнові фабрики. Певні зрушення сталися в розвиткові лісової та деревообробної промисловості; зріс видобуток озокериту і калійних солей. 1867 року почали добувати нафту в Биткові. В 1902 році спорудили нафтопереробний завод у Надвірній. У Джурові, Мишині та Новоселиці розроблялися поклади кам'яного вугілля. Річна продукція його становила 3000 вагонів. На Прикарпатті працювали 26 каменоломень, 15 цегельних заводів.
Для дальшого розвитку економіки важливе значення мали побудовані в 1866 році залізниця Львів-СтаніславЧернівці, а пізніше Станіслав-Рахів, Станіслав-Стрий та інші.
На початку XX ст. з'являються підприємства легкої промисловості. Найбільшими серед них були шкірзавод у Загвізді, ткацькі фабрики у Станіславі й Коломиї.
Переважну більшість промислових підприємств становили напівкустарні виробництва. За даними офіційної статистики, на території сучасної області в 1910 році їх налі-
чувалось 499, тут працювало понад 11 тис. робітників. Тільки половина підприємств мала парові двигуни.
З розвитком капіталізму збільшувалось населення в Станіславі, Коломиї, Надвірній, Калуші та інших повітових містах. Багато мешканців займалося домашніми промислами, які базувалися на місцевій сировині. Найбільшу вагу мали ткацтво, кушнірство, гончарство, виробництво різних речей з дерева. На цих промислах зростали талановиті умільці. Особливо великої майстерності досягли такі видатні різьбярі, як сім'я Шкрібляків
з Яворова, Марко Магединюк із села Річки, Іван Якіб'юк з Криворівні. В околицях Коломиї і Косова селянські майстри виробляли верети, коци, ліжники, вишивані чоловічі й жіночі сорочки, сердаки, киптарі, які відзначалися багатством орнаменту. Гончарством займалися від Долини аж до Коломиї і Косова. Дуже популярною була пистинська, косівська і кутська кераміка.
Протягом другої половини XIX - початку XX ст. помітне місце в економіці краю посідала торгівля. Звідси вивозили деревину, сіль, нафту, шкіру, хутра, худобу та різні сільськогосподарські продукти, а доставляли переважно промислові вироби (машини, тканини тощо). Торгівля, як і провідні галузі промисловості, зосереджувались здебільшого в руках іноземних капіталістів. У процесі конкурентної боротьби з ними українська буржуазія створювала свої товариства та об'єднання. Перше таке товариство засновано 1873 року в Тисмениці. Згодом у Станіславі створюється об'єднання «Зв'язковий банк», виникають філії «Крайового союзу кредитового», «Союзу спілок для збуту худоби», «Народної торгівлі», «Сільського господаря» та інші.
Капіталізм прирікав широкі маси трудящих на злиденне існування, жорстоку експлуатацію. За робочий день, що тривав 12-16 годин, робітники одержували 12-38 крейцерів. Це у два рази менше від заробітку австрійських робітників. До того, робітникам-українцям заборонялося оволодівати професіями, що стосувалися нової техніки - машиніста, слюсаря тощо.
Івано-Франківська область
Сторінка 9 з 29
Селянство терпіло через безземелля. Посилився податковий тягар. За період з 1862 по 1905 рік податки на селянські господарства зросли в 7,7 раза. «Тягар податків,- писала про галицьких селян ленінська «Искра»,- кинув селян в обійми лихварів, і незабаром увесь прибуток з своєї жалюгідної ділянки стали вони ділити між куркулем і казною. їм самим і їх сім'ям не залишилося нічого». Далі поглиблювався процес класової диференціації на селі. Убожіла біднота, багатіла капіталістична верхівка - куркулі, лихварі та Безземелля, злидні й голод гнали трудящих Прикарпаття до СІЛА, Канади, Росії та інших країн шукати шматок хліба. За 1890-1910 роки за кордон виїхало понад 68,5 тис. чоловік.
Велике аграрне перенаселення було результатом економічної відсталості краю. 1880 року в промисловості і транспорті працювало лише 8,8 проц. самодіяльного населення. Зростало засилля іноземного капіталу. Провідною стала харчова промисловість. Працювали спиртогорілчані й пивоварні заводи, тютюнові фабрики. Певні зрушення сталися в розвиткові лісової та деревообробної промисловості; зріс видобуток озокериту і калійних солей. 1867 року почали добувати нафту в Биткові. В 1902 році спорудили нафтопереробний завод у Надвірній. У Джурові, Мишині та Новоселиці розроблялися поклади кам'яного вугілля. Річна продукція його становила 3000 вагонів. На Прикарпатті працювали 26 каменоломень, 15 цегельних заводів.
Для дальшого розвитку економіки важливе значення мали побудовані в 1866 році залізниця Львів-СтаніславЧернівці, а пізніше Станіслав-Рахів, Станіслав-Стрий та інші.
На початку XX ст. з'являються підприємства легкої промисловості. Найбільшими серед них були шкірзавод у Загвізді, ткацькі фабрики у Станіславі й Коломиї.
Переважну більшість промислових підприємств становили напівкустарні виробництва. За даними офіційної статистики, на території сучасної області в 1910 році їх налі-
чувалось 499, тут працювало понад 11 тис. робітників. Тільки половина підприємств мала парові двигуни.
З розвитком капіталізму збільшувалось населення в Станіславі, Коломиї, Надвірній, Калуші та інших повітових містах. Багато мешканців займалося домашніми промислами, які базувалися на місцевій сировині. Найбільшу вагу мали ткацтво, кушнірство, гончарство, виробництво різних речей з дерева. На цих промислах зростали талановиті умільці. Особливо великої майстерності досягли такі видатні різьбярі, як сім'я Шкрібляків
з Яворова, Марко Магединюк із села Річки, Іван Якіб'юк з Криворівні. В околицях Коломиї і Косова селянські майстри виробляли верети, коци, ліжники, вишивані чоловічі й жіночі сорочки, сердаки, киптарі, які відзначалися багатством орнаменту. Гончарством займалися від Долини аж до Коломиї і Косова. Дуже популярною була пистинська, косівська і кутська кераміка.
Протягом другої половини XIX - початку XX ст. помітне місце в економіці краю посідала торгівля. Звідси вивозили деревину, сіль, нафту, шкіру, хутра, худобу та різні сільськогосподарські продукти, а доставляли переважно промислові вироби (машини, тканини тощо). Торгівля, як і провідні галузі промисловості, зосереджувались здебільшого в руках іноземних капіталістів. У процесі конкурентної боротьби з ними українська буржуазія створювала свої товариства та об'єднання. Перше таке товариство засновано 1873 року в Тисмениці. Згодом у Станіславі створюється об'єднання «Зв'язковий банк», виникають філії «Крайового союзу кредитового», «Союзу спілок для збуту худоби», «Народної торгівлі», «Сільського господаря» та інші.
Капіталізм прирікав широкі маси трудящих на злиденне існування, жорстоку експлуатацію. За робочий день, що тривав 12-16 годин, робітники одержували 12-38 крейцерів. Це у два рази менше від заробітку австрійських робітників. До того, робітникам-українцям заборонялося оволодівати професіями, що стосувалися нової техніки - машиніста, слюсаря тощо.