Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
будівництва, як гуцульські гражди та гостроверхі бойківські хати. Значно розвивалися тоді різні форми народного декоративно-прикладного мистецтва: різьба по дереву, художня обробка металу, виготовлення килимів, керамічних виробів, вишивання і гаптування.
Народ свято зберігав свою мову, культуру, зокрема такі перлини народної творчості, як історичні перекази й пісні, балади, коломийки, в яких відображено тяжке життя трудящих, їх героїчну боротьбу проти гнобителів. Вони сповнені віри в народні сили, відстоюють людську гідність знедолених мас.
Сприятливий грунт для поширення серед населення Прикарпаття мала прогресивна література, яка надходила сюди з Росії, Наддніпрянської України, зі Львова та Відня. Тут з'являються твори О. С. Пушкіна, М. В. Ломоносова, М. В. Гоголя, І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, Є. П. Гребінки, П. П. Гулака-Артемовського, польських поетів Адама Міцкевича та Юліуша Словацького. Поширюються також твори місцевих письменників Р. Моха, А. Любич-Могильницького, К. Цеглевича, альманах «Русалка Дністровая», який видали І. М. Вагилевич, Я. Ф. Головацький та М. С. Шашкевич. Однодумець членів «Руської трійці», вчитель з Коломиї Г. С. Ількевич разом з І. Білецьким 1841 року видав збірник «Галицькі приповідки та загадки», що знайшов широке коло читачів. З Прикарпаттям зв'язана діяльність польського поета, історика і археолога Августа Бельовського (1806-1876), який народився в селі Креховичах (нині Рожнятівського району). Він видав працю «Покуття», де вміщено матеріали про опришківський рух.
Поряд з прогресивно настроєною інтелігенцією, яка дбала про розвиток культури і сприяла піднесенню визвольного руху на Прикарпатті, діяли і реакційні сили. Частина української буржуазної інтелігенції хоч і брала певну участь у культурноосвітній діяльності, але спрямовувала її на служіння панівним класам, негативно ставилася до революційних виступів трудящих. Вона активно підтримувала заходи австрійського уряду по придушенню визвольної боротьби поневолених народів.
Перша половина XIX ст. характеризується зростанням революційного руху на Прикарпатті. В 1846 році застрайкували робітники Тлумацького цукрового заводу. Як повідомляв урядовий слідчий, робітники «робили революцію», закликаючи до повалення австрійської монархії, знищення шляхти і звільнення селян від кріпацтва.
У період буржуазно-демократичної революції 1848-1849 рр. в Австрії і Угорщині повсюдно відбувалися народні демонстрації і мітинги, спрямовані проти габсбурзької монархії. У Станіславі було створено національну гвардію. В Цуцилові га інших селах трудове селянство намагалося силою повернути собі загарбані поміщиками землі, ліси, луки і пасовиська, відмовлялося працювати на панських полях. Обраний до парламенту селянин Ляхівців (нині с. Підгір'я Богородчанського району) І. О. Капущак, висловлюючи сподівання трудящих, у своїй гнівній промові, яку згодом надрукував Карл Маркс у «Новій Рейнській газеті», заявив, що пани
не мають права вимагати викупу, бо вони взяли від селян все. «Батоги і канчуки, що обвивалися довкола наших голів і нашого струдженого тіла, се нехай вистачає їм,- говорив він,- се нехай буде їм відшкодуванням».
Революція в Австрійській імперії зазнала поразки і не виправдала сподівань пригноблених мас. Проте кріпацтво було скасоване. Це посилило розвиток капіталістичних відносин у промисловості й сільському господарстві. Нова епоха капіталізму почалася і в історії західноукраїнських земель, хоч їх економічний і культурний розвиток і далі гальмувала колоніальна політика буржуазного уряду. Прикарпаття лишалося типовим аграрним краєм. За даними перепису на 13 грудня 1880 року, на території нинішньої Івано-Франківської області проживало 830,5 тис. чоловік. Більшість населення (73,2 проц.) була зайнята в сільському і лісовому господарстві. Лишалися такі феодальні пережитки, як поміщицьке землеволодіння і пов'язані з ним сервітути й пропінація.
Івано-Франківська область
Сторінка 8 з 29
для Манявського монастиря. Архітектурними пам'ятками феодальної доби є церква Різдва й залишки Старостинського замку в Галичі, церкви у Богородчанах, Городенці, Рогатині, католицький костьол та вірменська церква в Івано-Франківську та ін. Основну групу архітектурних пам'яток становлять триі п'ятизрубові шатрові церкви, які збереглися в Коломиї, Криворівні та інших місцях, а також такі типові зразки народного Народ свято зберігав свою мову, культуру, зокрема такі перлини народної творчості, як історичні перекази й пісні, балади, коломийки, в яких відображено тяжке життя трудящих, їх героїчну боротьбу проти гнобителів. Вони сповнені віри в народні сили, відстоюють людську гідність знедолених мас.
Сприятливий грунт для поширення серед населення Прикарпаття мала прогресивна література, яка надходила сюди з Росії, Наддніпрянської України, зі Львова та Відня. Тут з'являються твори О. С. Пушкіна, М. В. Ломоносова, М. В. Гоголя, І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, Є. П. Гребінки, П. П. Гулака-Артемовського, польських поетів Адама Міцкевича та Юліуша Словацького. Поширюються також твори місцевих письменників Р. Моха, А. Любич-Могильницького, К. Цеглевича, альманах «Русалка Дністровая», який видали І. М. Вагилевич, Я. Ф. Головацький та М. С. Шашкевич. Однодумець членів «Руської трійці», вчитель з Коломиї Г. С. Ількевич разом з І. Білецьким 1841 року видав збірник «Галицькі приповідки та загадки», що знайшов широке коло читачів. З Прикарпаттям зв'язана діяльність польського поета, історика і археолога Августа Бельовського (1806-1876), який народився в селі Креховичах (нині Рожнятівського району). Він видав працю «Покуття», де вміщено матеріали про опришківський рух.
Поряд з прогресивно настроєною інтелігенцією, яка дбала про розвиток культури і сприяла піднесенню визвольного руху на Прикарпатті, діяли і реакційні сили. Частина української буржуазної інтелігенції хоч і брала певну участь у культурноосвітній діяльності, але спрямовувала її на служіння панівним класам, негативно ставилася до революційних виступів трудящих. Вона активно підтримувала заходи австрійського уряду по придушенню визвольної боротьби поневолених народів.
Перша половина XIX ст. характеризується зростанням революційного руху на Прикарпатті. В 1846 році застрайкували робітники Тлумацького цукрового заводу. Як повідомляв урядовий слідчий, робітники «робили революцію», закликаючи до повалення австрійської монархії, знищення шляхти і звільнення селян від кріпацтва.
У період буржуазно-демократичної революції 1848-1849 рр. в Австрії і Угорщині повсюдно відбувалися народні демонстрації і мітинги, спрямовані проти габсбурзької монархії. У Станіславі було створено національну гвардію. В Цуцилові га інших селах трудове селянство намагалося силою повернути собі загарбані поміщиками землі, ліси, луки і пасовиська, відмовлялося працювати на панських полях. Обраний до парламенту селянин Ляхівців (нині с. Підгір'я Богородчанського району) І. О. Капущак, висловлюючи сподівання трудящих, у своїй гнівній промові, яку згодом надрукував Карл Маркс у «Новій Рейнській газеті», заявив, що пани
не мають права вимагати викупу, бо вони взяли від селян все. «Батоги і канчуки, що обвивалися довкола наших голів і нашого струдженого тіла, се нехай вистачає їм,- говорив він,- се нехай буде їм відшкодуванням».
Революція в Австрійській імперії зазнала поразки і не виправдала сподівань пригноблених мас. Проте кріпацтво було скасоване. Це посилило розвиток капіталістичних відносин у промисловості й сільському господарстві. Нова епоха капіталізму почалася і в історії західноукраїнських земель, хоч їх економічний і культурний розвиток і далі гальмувала колоніальна політика буржуазного уряду. Прикарпаття лишалося типовим аграрним краєм. За даними перепису на 13 грудня 1880 року, на території нинішньої Івано-Франківської області проживало 830,5 тис. чоловік. Більшість населення (73,2 проц.) була зайнята в сільському і лісовому господарстві. Лишалися такі феодальні пережитки, як поміщицьке землеволодіння і пов'язані з ним сервітути й пропінація.